Розділ «Кірстен Бойє Скоґландія»

— Крута, еге ж? — озвалася Бріт із паралельного класу. Вона була, здавалося, ще білявіша й ще стрункіша, ніж Тіна, а обличчя в неї скидалося на серце.

— А скільки їм потрібно взагалі? — поцікавилась Ярвен і поставила ранця на підлогу.

Ні, не так вона уявляла собі відбір претендентів на ролі. Оце жалюгідне видовище не викликало нічого, крім розчарування.

— Ми й самі про це весь час міркуємо! — сказала Керстін. — Може, тих, кого не відберуть, візьмуть грати хоч у масовках. Тобто, тут кажуть, якщо залишиться час. Зрештою, на тому тижні однаково вже починаються канікули, і всі роз’їдуться.

Ярвен не сказала, що вона на канікули нікуди не поїде, в жодному разі. Мама не може зробити перерву на своїх курсах доброї поведінки, тому що потрібні гроші, а відпускати Ярвен з дому саму не хоче. Не відпускає вона доньку і з якою-небудь молодіжною організацією, ба навіть із Тіною та її батьком і матір’ю, як це було, наприклад, минулої зими, коли ті, збираючись винайняти будиночок на канікули, запропонували взяти з собою і Ярвен. «І тому на роль я підійшла б, власне, найбільше з-поміж усіх дівчат, — подумала Ярвен і мало не засміялась. — Не струнка, не білява, спітніла, акторських талантів — катма, зате наступних півтора місяця маю час. Там, мабуть, зрадіють».

— Чого ти шкіриш зуби? — підозріливо спитала Тіна.

Але не встигла Ярвен відповісти, як з вестибюля відчинилися двері й до зали ввійшли обидва оті чоловіки, що вранці стовбичили перед школою. Той, котрий розмовляв з Тіною і Ярвен, на плечі тримав важку кінокамеру, другий — штатива з прожектором. Позад них стояла молода жінка в темно-синьому, вочевидь дорогому костюмі, обводячи поглядом гурт дівчат.

— Чудово! — кинув молодик з кінокамерою.

На його обличчі сяяла усмішка. Перед цим він якусь хвилю пильно оглядав залу й, певно, таки дійшов висновку, що в ній досить вродливих дівчат. Навіть якщо в більшості з них акторського хисту не виявиться, то однаково лишиться кілька таких, яких можна буде використати.

— Мабуть, нам треба спершу відрекомендуватися. Мене звати Гільґард, оцю нашу пані — Тяркс, а колегу поруч — Рупертус.

— Почнемо з реєстрації! — гучно сказала жінка й помахала стосом анкет. — Зробимо так…

Ярвен сіла на свого ранця. Мамі сподобалося б те, як злагоджено працювали ці троє кіношників. А також те, що вони були гарно вбрані й трималися просто зразково: жодного нетактовного слова чи жесту.

— …до підвалу, де кегельбан, — провадила жінка. — Але це — після того як ви спершу чітко повписуєте в мій список свої прізвища. Унизу всі заповнять анкети: прізвище, дата народження, адреса й таке інше. Потім за цим списком ми викликатимемо вас по одній нагору для декламування й на співбесіду. Свою анкету кожна приноситиме з собою. Зрозуміли?

— Гадаю, мені краще піти звідси, — промовила Ярвен і підвелася. Зрештою, вона, прийшовши сюди, домоглася, чого хотіла. І, закинувши ранця за плечі, додала: — Увесь цей базар мене однаково не цікавить.

Тіна кинула збоку на неї погляд. Надто добре вона знала Ярвен. І бачила її, звісно, наскрізь.

— Просто ти не віриш у те, що тебе виберуть! — сказала Тіна. — Боягузка! А вчити ж напам’ять тобі куди легше, ніж мені!

— Так наче це має якесь значення! — відповіла Ярвен.

— Але на декламування й співбесіду нагору приходьте лише в легкому одязі! — саме пояснювала жінка, пані Тяркс. — Зрештою, ми хочемо побачити не тільки ваше обличчя. Коштовні речі можна поки що лишити внизу моєму колезі, він видасть вам квитанцію. Щоб нам потім не довелося вислуховувати, нібито щось пропало. Бо в нас уже не раз таке траплялося. Отже, прошу всіх записатися, здати коштовні речі, взяти квитанції й чекати в кегельбані!

— Я не маю аніякісінького бажання! — кинула Ярвен. — До того ж я так стомилася!

Тіна саме зібралася була здати Гільґардові наручного годинника, але молодик похитав головою й сказав: