Розділ «Кірстен Бойє Скоґландія»

Пані Шнеделер кивнула головою й сказала:

— Я порекомендувала твою матір тепер уже трьом жінкам. Ми з ними разом ходимо на боулінг. Розповіла їм, скількома всілякими манерами їй завдячую.

Мама перевела погляд на Ярвен і промовила:

— Сьогодні прийду знову пізніше. Конче треба додатково попрацювати з однією клієнткою. Вечерю розігрієш собі сама. Повернуся годині о дев’ятій — пів на десяту.

Ярвен кивнула головою й сказала:

— До побачення, пані Шнеделер! Салат — і для мене проблема! — І причинила за собою двері.

У вестибюлі адміністраторка саме хукала на свої нігті.

— І як тільки вона витримує! — промовила жінка, не підводячи голови. — Твоя мати. Щодня оці неотеси й невігласи.

Ярвен знала, як мала відповісти. Мама нагадувала її про це вже не раз.

— Мама залюбки навчає манер і правил поведінки людей, які в житті чогось досягли, — сказала вона. — Адже в демократичній країні з однаковими можливостями для всіх часом буває так, що успіху досягають і люди, котрих замолоду до цього ніхто не готував, а тепер їм раптом доводиться виконувати представницькі функції.

Адміністраторка іронічно посміхнулася й відказала:

— Ти про це знаєш, і я про це знаю. Та поки вона заробляє собі цим на життя, то чом би й ні?

— Бувайте, мені пора. — І Ярвен на прощання коротко кивнула головою.

— Ходи здорова й ти, — кинула адміністраторка.

Жінка здалась Ярвен нечемною.

Поліцейський зосереджено молотив пальцями по клавішах. Тут, у провінційних відділках, користувалися ще друкарськими машинками, і щоразу, коли хтось приходив із заявою, поліцейському ставало соромно. Він був ще дуже молодий.

— Розумієте, складу злочину тут іще, звісно, немає, — замислено промовив він. — У буквальному розумінні цих слів.

Селянин кивнув головою. Його послала сюди дружина. Вона також гадала, що йдеться, либонь, усього-на-всього про звичайного втікача з дому, який влаштував собі в малиннику кубельце. Та коли напередодні чоловік розповів їй про оті поліцейські машини на дорозі до школи, їй усе ж таки здалося, що поліція, мабуть, буде вдячна за будь-яку інформацію, навіть за таку незначну.

— До того ж повідомлень про те, що хтось пропав безвісти, до нас не надходило. Ніхто не розшукує такого хлопчика, якого ви оце описали. Та позаяк учора нагорі стався інцидент… — Поліцейський завагався, роздумуючи про те, наскільки він має право розкривати службову таємницю. Нарешті вирішив: краще повестися обережніше, ніж потім мати клопіт. — Я складу протокол і передам його далі керівництву.

— Інцидент? — насторожився селянин і перехиливсь далеко через перегородку. — Атож, учора я теж бачив, як ви посилали когось нагору до школи! А що там сталося?