Розділ «37. Бавдоліно помножує скарби Візантії»

— Звідкіля ти все це знаєш? — спитав Бойді.

— Мені розповів це один монах. Отож це і є правдива реліквія, і коли з такою річчю повернутися на наші землі, можна здобути почесті й пребенди, досить тільки знайти відповідного єпископа, як це зробив Бавдоліно, запропонувавши своїх трьох Волхвів Райнальдові. Досі ми продавали реліквії, а тепер настала хвилина купити таку реліквію, яка забезпечить нам багатство.

— А в кого ти купиш той Мандиліон? — стомлено спитав Бавдоліно, якого вже аж вивертало від усього цього святокупства.

— Його вже купив один сирієць, з яким я випивав якось увечері і який служить у дуки Афінського. Але він сказав мені, що дука той віддав би Мандиліон і ще хтозна-що, аби лиш запопасти Синдон.

— А тепер скажи нам, що таке той Синдон, — сказав Бойді.

— Кажуть, що в церкві Святої Марії у Влахернах зберігалася Свята Плащаниця, на якій відбиті обриси цілого тіла Ісуса. Про неї в місті говорять, що тут її бачив Амальрих, король Єрусалимський, коли відвідував Мануїла Комнина.

Інші ж мені казали, що її віддали на зберігання в церкву Пресвятої Діви в Буколеоні. Але ніхто її ніколи не бачив, і якщо вона існувала, то щезла вже бозна-коли.

— Не розумію, куди ти ведеш, — сказав Бавдоліно. — Гаразд, хтось має Мандиліон, який охоче обміняв би на Синдон, але ж у тебе нема Синдону, а мені якось ніяково підробляти тут образ Нашого Господа. То що з того?

— Синдону я не маю, — сказав Поет, — зате його маєш ти. — Я?

— Пам'ятаєш, я питав тебе, що там у тій шкатулці, яку вручили тобі помічники Диякона перед тим, як ми втекли з Пндапеціма? Ти сказав мені, що там є образ того нещасливця, що відбився на його жалобному покривалі, коли він помер. Покажи мені це.

— Та ти здурів, це ж моє святе доручення, мені дав його Диякон, щоб я відніс Пресвітерові Йоану!

— Бавдоліно, тобі понад шістдесят років, і ти ще віриш у Пресвітера Йоана? Ми на власні очі бачили, що його нема. Покажи-но мені цю річ.

Бавдоліно неохоче витяг зі своїх саков шкатулку, вийняв з неї сувій, розгорнув його і у світлі показалося полотно великого розміру. Тоді він кивнув іншим, щоб вони повідсували столи і лави, бо треба було багато місця, щоб розгорнути його на долівці повністю.

То було величезне простирадло, на якому подвійно відбилася людська постать, немов загорнене в нього тіло залишило свій відбиток двічі, спереду і ззаду. Дуже добре видно було обличчя, волосся, розсипане по плечах, вуса й бороду, заплющені очі. Позначений милосердною смертю, нещасливий Диякон залишив на полотні образ сильного тіла й обличчя з погідними рисами, на якому лиш з трудом можна було розгледіти невиразні ознаки ран, синців та виразок — сліди прокази, яка зруйнувала його.

Бавдоліна знов охопило зворушення, і він зрозумів, що на цьому полотні покійний віднайшов стигмати своєї страдницької величі. Тоді він буркнув:

— Не можна продавати відбиток прокаженця, до того ж несторіанина, як образ Нашого Господа.

— По-перше, Афінський дука цього не знає, — відказав Поет, — а саме йому ми маємо це втиснути, а не тобі. По-друге, ми його не продаємо, а обмінюємо, значить, це не святокупство. Я йду до сирійця.

— Сирієць спитає тебе, чому ти його міняєш, адже Синдон незрівнянно цінніший від Мандиліона, — сказав Бавдоліно.

— Бо його важче тайкома вивезти з Царгорода. Бо він занадто цінний, і лиш царствена особа може дозволити собі придбати його, а для Лику ми можемо знайти менш вельможних покупців, які, однак, заплатять відразу і готівкою. Бо якщо ми запропонуємо Синдон якомусь християнському володареві, він скаже, що ми його вкрали, і звелить нас повісити, тоді як Образ з Едеси може виявитися тим самим, що був у Камулії, Мемфісі чи Анаблаті. Сирієць зрозуміє мою рацію, ми ж бо тої самої породи.

— Гаразд, — мовив Бавдоліно, — ти віддаси це полотно Афінському дуці, і те, що він привезе собі додому образ, який нічого спільного не має з Христом, мене не обходить. Але ти знаєш, що для мене образ цей набагато цінніший від образу Христа, знаєш, що він мені нагадує, тому ти не повинен спекулювати такою священною річчю…