Розділ «35. Бавдоліно проти білих гунів»

Бавдоліно навіть не спитав його, які це умови.

— Та що мене обходить той твій клятий Пресвітер Йоан, — загорлав він, — я маю журитися про когось іншого! Ходімо, друзі!

Друзі аж остовпіли від здивування. Відтак Борон з Кіотом визнали, що правдивою їх ціллю було знайти Зосиму з Ґрадалем, а Зосима в царство аж ніяк не потрапив і не потрапить уже ніколи; Коландрино та Бойді сказали, що з Бавдоліном вони прийшли і з ним же вони підуть геть; Соломон зауважив, що його десять племен можуть бути як по той, так і по цей бік цих гір, тому для нього будь-який напрям цілком годиться. Поет не сказав нічого — він немов зовсім втратив волю, і хтось інший мусив взяти поводи його коня, щоб він рушив з місця.

Коли вони вже налаштувалися тікати, Бавдоліно побачив, як до них іде один із вкритих серпанком помічників Диякона. Він ніс шкатулку:

— Це полотно з його обрисами, — мовив він. — Він хотів, щоб його взяв ти. Використай його на добро.

— Ви теж тікаєте?

Той сказав:

— Тут бути чи там, якщо якесь «там» є, — для нас однаково. Нас чекає доля нашого володаря. Ми зостанемось тут, щоб заразити гунів.

Тільки-но вони опинилися за містом, як перед Бавдоліном відкрилося страхітливе видовище. У напрямі синіх пагорбів виблискувало полум'я. Частина гунів із самого ранку чомусь почала обходити поле бою, це зайняло їм кілька годин, і вони дійшли вже до озера.

— Мерщій, — розпачливо волав Бавдоліно, — усі туди, чвалом!

Інші не розуміли.

— Чому туди, якщо вони вже там? — питав Бойді. — Радше сюди, бо залишився єдиний вільний шлях, на південь.

— Робіть, що хочете, а я іду, — загорлав Бавдоліно, сам не свій від розпачу.

— Він збожеволів, їдьмо за ним, щоб він не зробив собі чогось, — благав Коландрино.

Але Бавдоліно був уже далеко попереду них і, вигукуючи ім'я Гіпатії, мчав навстріч вірній смерті.

Після півгодини лютої їзди навскач він зупинився, помітивши метку постать, яка мчала йому назустріч. Був то Ґаваґай.

— Ти не турбуються, — сказав він. — Я бачило її. Вона тепер у безпеці.

Але дуже швидко чудова ця новина стала новим джерелом розпачу, бо ось що розповів Ґаваґай: гіпатій завчасно попередили про наїзд гунів сатири, які зійшли зі своїх пагорбів, зібрали їх і, коли прибіг Ґаваґай, уже вели їх із собою туди, по той бік гір, де вони добре знали місцевість і куди гунам ніколи не вдалося б проникнути. Гіпатія чекала на вістку від Бавдоліна до останнього і не хотіла вирушати, поки не дізнається щось про його долю, хоч як подруги тягли її за руки. Діставши вістку від Ґаваґая, вона заспокоїлась, усміхаючись крізь сльози, сказала йому, щоб той попрощався за неї з Бавдоліном, доручила йому сказати, щоб він тікав, бо життя його в небезпеці, а тоді, тремтячи і схлипуючи, передала останнє своє слово: вона кохає його, і вони ніколи більше не побачаться.

Бавдоліно спитав його, чи той збожеволів: він не може дозволити Гіпатії йти за гори, він хоче взяти її із собою. Та Ґаваґай сказав йому, що вже пізно, бо заки вони дійдуть туди, де, зрештою, вже переможно носяться гуни, гіпатії будуть уже хтозна-де. Відтак, подолавши свій пієтет до одного з Волхвів і поклавши йому руку на плече, він повторив останнє послання Гіпатії: вона б охоче на нього чекала, але першим її обов'язком є захистити їхнє дитя:

— Вона сказали: я завжди будуть мати зі мною дитя, яке нагадуватиме мені Бавдоліна. — Тоді, дивлячись на нього знизу догори: — Ти зробили дитя з цією жінкою?