— Їх переплавляють. Коли грабують місто, найперше переплавляють все те, що не можна перевезти. Повсюди споруджують горнила, і можеш собі уявити, якими добрими печами є всі ці охоплені полум'ям будівлі. Зрештою, ти ж бачив, що робилося в церкві — а вони ж не можуть ходити всюди, хизуючись тим, що позабирали з ковчегів дароносиці з дискосами. Тому все це відразу переплавляють. Розграбування міста, — пояснював Бавдоліно, немов добрий знавець справи, — це як винобрання — мусить бути розподіл праці: хто збирає виноград, хто перевозить у чанах сусло, хто готує їсти для збирачів, а хто привозить добре вино з попереднього року. Грабунок — це серйозна справа, принаймні якщо хочеш, щоб від міста не лишилося каменя на камені, як за моїх часів сталося з Медіоланом. А найкраще це роблять павійці — хто-хто, а вони добре знають, як можна стерти місто з лиця землі. А цим ще вчитися й вчитися — скидають статую, а тоді сідають на неї і напиваються, потім з'являється якийсь зух, тягнучи за коси дівчину і горлаючи, що вона незаймана, і всі вони гайда встромляти туди палець, щоб побачити, чи варто… Якщо грабувати як слід, то треба відразу обчистити все поспіль, дім за домом, а розваги відкласти на потім, інакше знайдуться хитріші, які заберуть найкраще. Але моєю проблемою було те, що подібному людові я просто не встигну пояснити, що я теж народився на землях Монферратської марки. Мені залишався один-єдиний вихід. Я принишк за рогом, аж поки у вуличці не з'явився вершник, він був уже такий п'яний, що геть не тямив, куди їде, і кінь віз його навмання. Я всього лиш смикнув його за ногу, і він упав. Я зняв з нього шолом і стукнув каменем по голові…
— Ти вбив його?
— Ні, то був якийсь крихкий камінь, він тільки знепритомнів. Я зібрався з духом, бо той почав блювати, вивергаючи з себе масу бузкового кольору, зняв з нього кольчугу, плащ, шолом, забрав зброю і коня, і гайда тікати кварталами, аж поки не дістався до воріт Святої Софії; тут я побачив, як вони в'їжджають туди мулами, переді мною пройшов гурт вояків, які виносили срібні канделябри з ланцюгами товщиною з передпліччя, балакаючи по-ломбардському. Побачивши цю розруху, цю ганьбу, це огидн^торжище, я втратив голову, бо ті, хто чинив усю цю руйнацію, були все ж таки людьми з моїх сторін, вірними синами Папи Римського…
Отак бесідуючи, з майже догорілими смолоскипами в руках, вони вийшли з цистерни у вже глупу ніч, а тоді пустельними завулками дісталися до вежі генуезців.
Вони постукали у двері, і хтось зійшов униз їм відчинити. Ґенуезці привітали їх з шорсткою сердечністю і дали підкріпитися. Бавдоліно, який, схоже, почував себе серед цих людей як удома, відразу представив їм Никиту. Один з них мовив: «Нема проблем, ми про все подбаємо, а тепер ідіть спати», і сказав він це так упевнено, що не тільки Бавдоліно, а й сам Никита спокійно проспав цілу ніч.
3. Бавдоліно пояснює Никиті, що він писав, коли був малий
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Бавдоліно» автора Умберто Еко на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „2. Бавдоліно зустрічається з Никитою Хоніятом“ на сторінці 5. Приємного читання.