Розділ «24. Бавдоліно у замку Ардзруні»

— Чудеса гідравлічного мистецтва, — гордовито всміхнувся Ардзруні, — яким я захоплююся, йдучи слідами мудрих александрійських механіків, що жили багато століть тому. Це дуже просто: під жертовником є металева посудина з водою, яку підігріває вогонь на вівтарі. Вона перетворюється на пару, і через сифон, який є не чим іншим, як зігнутою трубкою, якою вода перетікає з місця на місце, пара ця наповнює відро і, охолоджуючись, перетворюється на воду; своєю вагою ця вода примушує відро опуститися вниз; а відро, опускаючись, через невеличкий блок, до якого воно прив'язане, рухає два дерев'яні циліндри, а вони вже безпосередньо тиснуть на завіси дверей. І двері відчиняються. Просто, правда?

— Просто? — відказав Фрідріх. — Та це ж дивовижно! Невже греки справді знали такі дива?

— І такі, і ще інші, їх знали також єгипетські жерці, які використовували цей пристрій для того, щоб голосом відчиняти двері храму, а вірні волали, що то чудо, — сказав Ардзруні. Відтак він запросив імператора переступити через поріг. Вони ввійшли в залу, у центрі якої височів ще один надзвичайний пристрій. Була то куля зі шкіри, закріплена на круглій поверхні чимось, що нагадувало два руків'я, зігнуті під прямим кутом, а поверхня ця закривала щось на кшталт металевого цебра, під яким лежав ще один стос дров. Зверху і знизу від кулі відходили дві трубки, які закінчувалися дзьобиками, зверненими в протилежних напрямах. Якщо придивитися краще, можна було побачити, що ті два руків'я, які кріпили кулю на круглій площині, теж були трубами: внизу вони були з'єднані з цебром, а зверху проникали всередину кулі.

— Цебер повен води. Отож підігріймо цю воду, — мовив Ардзруні і знову запалив великий вогонь. Треба було зачекати кілька хвилин, щоб вода почала кипіти, а тоді почувся спершу легкий, а потім сильніший свист, і куля почала крутитися навколо своєї опори, а з дзьобиків виходили хмарки пари. Куля якийсь час оберталася, а тоді розгін став слабшати, і Ардзруні поквапився закрити трубки чимось схожим на м'яку глину. І сказав: — Тут теж принцип простий. Вода, яка кипить у цебрі, перетворюється на пару. Пара піднімається в кулю і, виходячи під тиском у протилежних напрямах, надає їй обертального руху.

— А яке чудо воно зображає? — поспитав Бавдоліно.

— Воно нічого не зображає, лиш показує велику істину, тобто дає змогу наочно переконатися в існуванні порожнечі.

Можна собі тільки уявити, що подумав Борон. Почувши про порожнечу, він зараз сповнився сумнівами і спитав, як це така гідравлічна іграшка може довести існування порожнечі. Дуже просто, відповів йому Ардзруні, вода у цебрі стає парою і заповнює кулю, пара виходить з кулі, примушуючи її крутитися; коли куля поступово зупиняється, це означає, що всередині в ній більше нема пари, тоді дзьобики закриваються. То що ж тоді залишається в цебрі і в кулі? Нічого, себто порожнеча.

— Я б хотів її побачити, — мовив Борон.

— Щоб побачити її, тобі б довелося відкрити кулю, а тоді у неї відразу ввійде повітря. Та є одне місце, де ти можеш відчути присутність порожнечі. Але ти відчув би її лише на якусь мить, бо відразу помер би через брак повітря.

— І де ж це місце?

— Це кімната над нами. А зараз я покажу тобі, як можна зробити порожнечу в тій кімнаті.

Він підняв смолоскип і показав ще один пристрій, який досі був у затінку. Він був складніший, ніж два попередні, бо, так би мовити, було видно всі його нутрощі. То був величезний алебастровий циліндр, усередині якого видніли темні обриси ще одного циліндричного тіла, яке наполовину було в ньому, а наполовину виходило назовні; у верхній частині воно було пригвинчене до чогось на кшталт велетенського руків'я, яке можна було приводити в рух двома руками, немов це важіль. Ардзруні став рухати цим важелем, і видно було, як внутрішній циліндр піднявся, а потім опустився, повністю заповнивши зовнішній. Від верхньої частини алебастрового циліндра відходила велика труба, зроблена із шматків міхурів тварин, ретельно зшитих докупи. Труба ця йшла вгору і пропадала у стелі. У нижній частині, в основі циліндра, відкривався отвір.

— Отже, — пояснював Ардзруні, — тут нема води, тільки повітря. Коли внутрішній циліндр опускається, він стискає повітря, що міститься в алебастровому циліндрі, і випускає його з нижнього отвору. Коли важіль піднімає його, циліндр приводить в дію кришку, яка закриває нижній отвір, так що повітря, яке вийшло з алебастрового циліндра, назад повернутися не може. Коли внутрішній циліндр повністю піднімається, він приводить в дію ще одну кришку, а вона через цю трубу, яку ви бачите, впускає повітря з кімнати, про яку я вам говорив. Коли внутрішній циліндр опускається знову, він виштовхує й це повітря. Поступово ця машина висмокче все повітря з тієї кімнати і випустить його сюди, а в тій кімнаті утвориться порожнеча.

— А хіба в ту кімнату не входить звідкись повітря? — поспитав Бавдоліно.

— Ні. Тільки-но цей пристрій почне діяти, через ці мотузки, приєднані до важеля, закриваються всі отвори та щілини, крізь які в кімнату може проникати повітря.

— І цим пристроєм ти міг би вбити людину, яка буде в тій кімнаті, — сказав Фрідріх.

— Міг би, але ніколи цього не робив. Але я впустив туди півня. Після експерименту я піднявся туди, і півень був мертвий.

Борон похитав головою і шепнув Бавдолінові на вухо:

— Не вірте йому, він бреше. Якби півень справді був мертвий, це б означало, що порожнеча таки існує. Але що вона не існує, то півень ще живий і здоровий. Або ж здох від старості.

Тоді сказав уголос до Ардзруні: