Розділ «Протистояння Книга III»

— Дуже болить? — спитав його вчора ввечері Стю, десь за годину після виходу.

— Аспірин допомагає. Це, знаєш, артрит, але ще не такий поганий, як буде років через п’ять-сім, та й, правду кажучи, Східний Техасе, я так далеко наперед і не зазираю.

— Ти правда вважаєш, що він нас візьме?

І тут Ґлен Бейтман сказав цікаву річ.

— Не буду боятися злого.

І на тому розмова скінчилася.

Тепер вони чули, як він риє мерзлу землю і лається.

— Чи ж не молодець, правда? — сказав Ральф.

Ларрі кивнув.

— Ще й який.

— А я завжди думав, що преподи коледжу — слабаки, але цей точно ні. Знаєте, що він сказав, коли я спитав його: «А чого ми цю фігню просто не викинемо десь біля дороги, та й усе?» Він сказав: «Не треба заново таке лайно починати». Сказав, що ми й так багато старих видів лайна заново почали робити.

Коджак підвівся і побіг дивитися, що робить Ґлен. До них долинув голос Ґлена.

— А, ось ти де, засранцю мій лінивий. А я вже думав, куди ти подівся. І тебе теж закопати?

Ларрі всміхнувся і подивився на лічильник пройденої відстані. Він дістав цю річ у спортивній крамниці «Ґолден». Налаштовуєш пристрій на свій розмір кроку і чіпляєш на пояс, як теслярську лінійку. Щовечора він записував пройдену відстань на пожмаканому й складеному в багато разів аркуші.

— Можна твою шпаргалку подивитися? — спитав Стю.

— Звичайно, — Ларрі дав йому папірець.

Зверху на аркуші Ларрі друкованими літерами написав: «Боулдер — Веґас: 771 миля»[178]. Нижче:

Дата Відстань (милі) Разом (милі)

6 вересня 28.1 28.1

7 вересня 27.0 55.1