Розділ «Протистояння Книга III»

Може, й не знайдеться. Але ж він може зварити кілька ланцюгів докупи. Чи спрацює? Чи буде триматися? Це було важко сказати. А коли й триматиметься, як бути з тими закрутами, які є на сходах угору?

Він вистрибнув з машини і ніжно провів рукою по гладенькому боці смертельно небезпечної зброї в тиші й темряві.

Любов завжди знайде спосіб.

Залишаючи боєголовку у вагонетці, він пішов сходами нагору на пошуки. На такій базі має бути ледь не все на світі. Він знайде те, що треба.

Він піднявся на два прольоти вгору й зупинився перевести подих. Раптом замислився: «А я вже радіації вхопив чи ні?» У них тут усе захищене, всюди свинець. А в кіно по телевізору люди з усякими радіоактивними штуками працюють у таких захисних костюмах — і значки в них змінюють колір, коли людина отримує дозу. Адже воно тихе. Його не видно. Просто осідає в тілі, в кістках. Навіть не розумієш, що ти хворий, доки не почнеш ригати і волосся не полізе, доки в туалет кожні п’ять хвилин бігати не почнеш.

І це все чекає на нього?

Чувак-Сміттєбак виявив, що йому це байдуже. Він витягне бомбу. Якось уже витягне. Якось доправить до Лас-Веґаса. Він заплатить за той жах, якого наробив в Індіан-Спрінгс. Якщо йому треба померти заради спокути, то він помре.

— За тебе — життя! — прошепотів він у темряві і знову пішов угору сходами.

Розділ 71

Була майже північ — 17 вересня добігало кінця. Рендалл Флеґґ був у пустелі, загорнутий у три ковдри від шиї до п’ят. Четверта на кшталт бурнуса була обгорнута навколо голови, так що видно було тільки очі й кінчик носа.

Потроху він дозволив усім думкам залишити його. Завмер. Зірки світлили холодним вогнем, відьомськими свічками.

Він відправив Око.

Відчув, як воно відділяється від нього — відривається без болю. Полетіло геть, тихе, немов яструб, підіймаючись у висхідних потоках. Тепер він влився в ніч. Він був воронячим оком, вовчим оком, тхорячим оком, котячим оком. Він був скорпіоном, він ішов химерною ходою тарантула. Він був смертельно отруйною стрілою, пущеною в повітря пустелі. Хай там що і як, але Око його не покинуло.

Він летів вільно, і світ земних речей лежав під ним, немов циферблат.

«Вони йдуть… Зараз вони майже в Юті…»

Він знявся високо і тихо, широко кружляв над мертвим царством світу. Унизу лежала пустеля, немов побіліла могила, яку перетинала темна стрічка міжштатної магістралі. Він полетів на схід, над трасою, залишивши позаду тіло, блискучі очі на якому закотилися так, що було видно тільки невидющі білки.

Тепер земля почала змінюватися. Круті пагорби, химерні, прорізані вітрами стовпи, столові гори. Крізь них прямувала дорога. Пустеля Великого Солоного озера лежала далеко на півночі. Долина Черепа десь на заході. Летів. Звук вітру, мертвий і далекий…

Орел, який сидів у високому розгалуженні прастарої сосни, розколотої блискавкою, десь південніше від Річфілда, відчув, як щось пролетіло повз нього, щось смертельне, видюще помчало в ніч, і птах безстрашно кинувся на оте, але його відкинуло геть відчуття жахливого холоду, шалена насмішка. Вражений орел каменем упав майже до самої землі і тільки тоді зміг, отямившись, стати на крило.

Око темного чоловіка рухалося на схід.

Тепер траса під ним уже була I-70. Міста видніли темними купами, покинуті, в них тепер мешкали самі щури, коти й олені, які в міру зникнення людських запахів почали виходити з лісів. Містечка з назвами на кшталт Фрімонт, Ґрін-Рівер, Сеґо, Томпсон, Гарлі-Доум. Ось іще покинуте мале місто. Ґранд-Джанкшен, штат Колорадо. Потім…