Розділ без назви (1)

Протистояння. Том 2

У нього будуть послідовники, безумовно; у цьому жодної новини немає. Він брехун, а його батько — Отець Лжі. Він буде для них немов велика неонова реклама, вивіска, що здіймається високо до небес і вражає феєрверковою яскравістю. Вони — оці підмайстри-руйнівники — не будуть ладні помітити що він раз у раз відтворює ті самі візерунки. Вони не ладні будуть це зрозуміти; якщо випустити той газ, який красиво світиться у вигадливої форми трубках — то він тихо вилетить назовні й розвіється, навіть сліду, запаху не лишивши за собою.

Хтось із часом зробить свій висновок: його царство мирним годі буде назвати. Блокпости, колючий дріт на кордонах його землі триматимуть прибічників усередині, а загарбників — зовні.

Чи переможе він?

У неї не було жодної певності, що ні. Вона розуміла, що він так само знає про неї, як вона про нього, і ніщо не подарує йому таку втіху, як споглядання її ветхого чорного тіла на висоті хреста з телефонних стовпів, над яким кружляє вороння. Вона знала, що декому з них, як і їй, снилися розп’яття, але лише небагатьом. Ті, хто це бачив, розповідали їй, але, підозрювала вона, більш нікому. І жоден з них не відповів на питання:

Чи він переможе?

Їй також це було невідомо. Бог працює тонко і так, як Йому до вподоби. Йому угодно було бачити, як діти Ізраїлю кілька поколінь тяжко гнуть спини під єгипетським ярмом. Йому угодно було бачити, як Йосифа продали в рабство і грубо здерли з нього квітчасту одежу. Йому було угодно, коли сотні напастей опосіли нещасного Йова, і угодно Йому було дозволити, щоб його єдиний Син висів на древі зі знущальним написом над головою.

Бог — гравець; коли б Він був смертним, то Він почувався б на Своєму місці, схилившись над шахівницею на ґанку універсальної крамниці «Поп Менн» у її рідному Гемінгфорді. Грав би білими проти чорних. Вона думала, що для нього гра варта свічок, гра — то і є свічки. Свого часу Він переможе. Але не обов’язково цього року чи в наступному тисячолітті… і вона б не переоцінювала вправність і хитрість темного чоловіка. Якщо він — неон, то вона — маленька темна частинка пилу, яку велика дощова хмара збирає над випаленою землею. Тільки одна з рядових — і, по правді, у глибокому пенсійному віці! — на службі в Бога.

— Нехай буде воля Твоя, — промовила матінка Ебіґейл і сунула руку в кишеню фартуха, де лежала пачка солоного арахісу. Її останній лікар, доктор Стонтон, казав їй триматися подалі від солоної їжі, але що він розуміє? Вона пережила обох лікарів, які давали їй поради щодо здоров’я після її вісімдешестиріччя, так що трохи солоних горішків вона собі дозволити може, коли хоче. Ясна від них страшенно болять, але ж смачно!

Поки вона підкріплялася, доріжкою до будинку підійшов Ральф Брентнер у капелюсі, з-за стрічки якого хвацько стирчало перо. Стукаючи у хвіртку, він зняв капелюха.

— Ви не спите, матінко?

— Не сплю, — відгукнулася вона з повним ротом горіхів. — Заходь, Ральфе, я ці горіхи не жую, я їх душу яснами на смерть.

Ральф засміявся і зайшов.

— Там якийсь народ за ворітьми, хочуть привітатися, якщо ви не стомлені. Приїхали з годину тому. Непогана команда, маю сказати. Головний — з отих, патлатих, але, здається, нормальний. Зветься Андервуд.

— То приводь їх, Ральфе, це чудово, — сказала вона.

— Гаразд, — він розвернувся й зібрався йти.

— Де Нік? — спитала вона. — Ні сьогодні його не бачила, ні вчора. Завоображав, у гості не заходить?

— Він на резервуарі, — пояснив Ральф. — З електриком отим, Бредом Кічнером, шукають електростанцію, — він почухав бік носа. — Я зранку за місто їздив. Подумав, оцим усім вождям потрібен хоч би один простий індіанець, яким попихати.

Матінка Ебіґейл захихотіла. Ральф їй таки подобався. Проста душа, але ж і головатий. У нього є чуття, що як робиться. Вона не здивувалася, коли саме він зміг увімкнути те, що зараз усі називають «Радіо Вільної зони». Такий чоловік спробує полагодити акумулятор вашого трактора епоксидкою, коли він починає розпадатися надвоє, і якщо все вдасться, то, чого там, він просто зніме свій безформний капелюх, почеше лисувату маківку і буде всміхатися-всміхатися, наче він — одинадцятирічний школяр, який зробив уроки й уже взяв вудку, щоб іти на риболовлю. Такого добре мати під рукою, коли щось негаразд, — у такого чоловіка все завжди якось вдається там, де практично ні в кого не виходить. Він може поставити правильний клапан на насос для велосипеда, якщо шина для нього виявляється завеликою, і з першого погляду здогадається, що там дирчало в печі, але коли доводиться мати справу з розкладами, то він якимось чином примудряється спізнюватися на роботу й іти з неї зарано, за що його незабаром звільнюють. Він знає, що можна удобрювати кукурудзу свинячим гноєм, якщо правильно його замісити, вміє засолити огірки, але до нього ніколи не доходить, як оформлюються документи на прокат машини, і він геть не розуміє, як його на цьому щоразу дурять. Заява на роботу у виконанні Ральфа Брентнера виглядала б так, наче її перед тим засунули в блендер… написана безграмотно, по кутках пом’ята, з ляпками й слідами жирних пальців. Його трудова книжка, певне, нагадує шахівницю, яка обпливла навколо світу на вантажному пароплаві. Але коли починає рватися сама тканина світу, якраз такий Ральф Брентнер не побоїться сказати: «А давайте-но ляпнемо сюди епоксидки — може, склеїться?» І частіше вдається, ніж не вдається.

— Ти хороший хлопець, Ральфе, знаєш? Ти саме такий.

— Та й ви, матінко. Звичайно, ви не хлопець, але ви розумієте, що я хочу сказати. У кожному разі, коли ми працювали, там Редман пробігав. Хотів Нікові сказати про якийсь комітет.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Протистояння. Том 2» автора Стівен Кінг на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ без назви (1)“ на сторінці 60. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи