Розділ без назви (1)

— А Нік що?

— Та він сторінки зо дві настрочив. Але для мене добре те, що добре для матінки Ебіґейл. Вам як?

— Ну, та що така стара жінка може сказати про такі справи?

— Багато, — серйозно, майже вражено промовив Ральф. — Ви — причина того, що ми тут. Певне, ми зробимо все, чого ви хочете.

— Я хочу ось чого: жити вільно, як завжди жила, як американка. Я тільки хочу сказати своє слово, коли на те прийде час. Як американка.

— То ось вам і час.

— А решта теж так відчувають?

— Закластися можна.

— То добре, — матінка спокійно погойдувалася в кріслі. — Усім треба братися до діла. Дехто зовсім байдикує. В основному просто ждуть, доки їм хтось скаже, де стати і що робити.

— То я можу продовжувати?

— Що?

— Ну, Нік зі Стю питають, чи можу я знайти друкарський прес і запустити, якщо вони ввімкнуть електрику. Я сказав, що обійдуся й без електрики, піду просто в школу і знайду найбільший ручний мімеограф, який трапиться під руку. Вони листівок хочуть, — він похитав головою. — Ще й скільки! Сімсот. Ну, нас тут лише чотириста з чимось.

— І ще дев’ятнадцятеро коло воріт. Вони ще й сонячний удар отримати можуть, поки ми тут щебечемо. Приводь їх!

— Приведу, — Ральф зібрався йти.

— І, Ральфе…

Він озирнувся.

— Надрукуй тисячу, — сказала вона.

——

Вони одне за одним пройшли у ворота, відчинені Ральфом, і вона відчула свій гріх, той самий, який вважала матір’ю усіх інших гріхів. Батько всіх гріхів — крадіжка: сухий залишок кожної з Десяти Заповідей: «Не кради». Убивство — це викрадення життя, перелюб — подружжя, захланність — таємна, тиха крадіжка, яка відбувається в печері кожного серця. Марно прикликати ім’я Бога — це крадіжка Його імені, яке вихоплюють з Дому Божого і відправляють, немов шльондру, на вулицю. Вона ніколи не була особливою злодійкою: хіба дрібничку якусь вряди-годи могла присвоїти.

А матір гріхів — гординя.