Розділ без назви (1)

Френні провела свій велосипед між гойдалками і гіркою до будівлі. Усередині стояв густий сморід. Це місце правило за сексодром для підлітків, які були чи то замалі, чи занадто вмазані, щоб водити машину, подумала Френні. На підлозі валялися пивні пляшки й недопалки. У далекому кутку — зіжмакані труси, а в іншому колись палили невелике вогнище. Вона поставила велосипед поряд із великом Ларрі і швидко вийшла. У цій темряві, де тхне давно мертвим плотським духом, аж занадто легко було уявити темного чоловіка, який стоїть за її спиною з покрученим вішаком у руці.

— Просто мотель «Голідей Інн», ага? — сухо пожартував Ларрі.

— Як на мене, зручний номер виглядає дещо інакше, — трохи здригнувшись, сказала Френ. — Хай там що буде, Ларрі, я хочу сьогодні ввечері все розказати Стю.

Ларрі кивнув.

— Так, і не лише тому, що він у Комітеті. Він же й маршал.

Френ стурбовано поглянула на нього. Уперше вона серйозно зрозуміла, що ця експедиція може скінчитись ув’язненням Гарольда. Вони без усякого ордера проберуться в його дім і будуть там нишпорити.

— Погано ж як, — сказала вона.

— Не дуже красиво, еге ж? — погодився він. — Хочеш скасувати?

Вона довго думала, потім похитала головою.

— Гаразд. Я вважаю, що нам слід знати — так воно чи ні.

— Ти певна, що вони обоє пішли?

— Так. Я бачила, як Гарольд зранку їхав на одній з поховальних вантажівок. А всіх, хто працює в Комітеті енергетики, запросили на випробування.

— Ти певна, що вона пішла?

— Було б дивно, коли б ні, правда?

Френ замислилася, потім кивнула.

— Та мабуть-таки. До речі, Стю казав, що вони сподіваються ввімкнути більшу частину міста до шостого числа.

— Ото буде день! — зрадів Ларрі й подумав, як буде гарно сісти в «Шеннонс» чи в «Дірявому барабані» з великою гітарою «Фендер» і ще більшим підсилювачем і грати — та що завгодно, аби досить просте і з важким ритмом — на повну. Може, «Ґлорію» чи «Гуляю з собакою». Та що завгодно, тільки не «Сонце, хлопця свого ти любиш?»

— Мабуть, — сказала Френ, — але нам потрібна якась легенда. На випадок чого.

Ларрі хитро посміхнувся:

— Може, запропонуємо передплатити журнальчик, якщо хтось із них буде?