Розділ без назви (1)

Його рука лягла їй на плече і притисла: тихше. У темряві Ларрі випростався, широко розплющив очі. Тихо ворушив губами…

— Ларрі? Що?..

— Коли він спустився в підвал… — пробурмотів Ларрі. — По штопор чи щось таке.

— Що?

Він поволі розвернувся до неї, немовби голова його була на іржавому шарнірі.

— Знаєш, — сказав він. — Може бути спосіб із цим розібратися. Не гарантую, бо я в ту книжку не зазирав, але… так красиво виходить… Гарольд читає твій щоденник і не лише всяке дізнається, а й у нього виникає ідея. Чорт, та він тобі, мабуть, ще й позаздрив, що ти перша до такого додумалася. Хіба всі найкращі письменники не вели щоденників?

— Ти хочеш сказати, що в Гарольда є щоденник?

— От він пішов у підвал, коли я до нього з вином прийшов, а я роззирався по його вітальні. Він казав, що наставить там усякого хромованого-шкіряного, а я намагався уявити, як це виглядатиме. І помітив у каміні великий камінь..

— ТАК! — крикнула вона так голосно, що він аж підскочив. — Коли я пролізла до нього… і Надін Кросс приїхала… а я сіла на камін… там один камінець хитався. — Вона знову подивилася на Ларрі. — Оце знову воно. Немовби нас щось водить за ніс, веде нас…

— Збіг обставин, — промовив Ларрі, але йому було не по собі.

— Правда? Ми обоє були в Гарольда. Обоє помітили той камінь. І ось ми тут разом. Збіг?

— Не знаю.

— А що під каменем було?

— Канцелярська книга. Написано на ній було: «Головна книга». Я туди не зазирав. Тоді мені подумалося, що ця річ могла належати й попередньому господареві. Але коли й так, то Гарольд, певне, її знайшов би… Ми обоє помітили той камінь. То, скажімо, він його знаходить. Навіть якщо той, хто там жив до грипу, заповнив її своїми секретиками… як він обманював податкову, які в нього були сексуальні фантазії про власну дочку, не знаю… то ці секрети не були б секретами Гарольда. Розумієш?

— Так, але…

— Не перебивайте інспектора Андервуда, коли він викладає суть справи, дурненьке дівчисько! Отже, якщо то не секрети Гарольда, то нащо йому класти книжку назад під той камінь? Бо то — його власні секрети. То щоденник Гарольда.

— Ти думаєш, він і зараз там?

— Може. Мабуть, краще перевірити.

— Зараз?

— Завтра. Він піде з Поховальним комітетом, Надін допомагатиме на електростанції вдень.