Розділ без назви (1)

Усі над цим замислились, а Нік витяг бутанову запальничку і спалив папірець.

— Круто, — врешті сказав Стю. — Ви справді так думаєте?

— Ну звичайно, він має рацію, — похмуро сказала Сью. — Що їм іще думати? Що Суддя Фарріс поїхав на американських гірках кататися?

— Нам ще пощастило, що обійшлося без довгого обговорення, що робиться на заході, — сказала Френ.

Нік написав:

«Отож. Наступного разу, гадаю, нам самим треба про це заговорити. Тому мені б хотілося відкласти наступні великі збори на якомога пізніший час. Може, три тижні, може, 15 вересня?»

Сью сказала:

— Ми зможемо настільки відкласти, якщо Бред дасть електрику.

— Гадаю, дасть, — сказав Стю.

— Я додому, — сказала Сью. — Завтра великий день. Дейна рушає. Я її проведу до Колорадо-Спрінгс.

— Ти як вважаєш, це безпечно, Сью? — спитала Френ.

Та знизала плечима.

— Їй безпечніше, ніж мені.

— Як вона це сприйняла? — спитала Френ.

— Та вона така чудна дівчина. У коледжі була спортсменкою, знаєш. Теніс і плавання їй найкраще давалися, хоча вона грала в усе. Ходила до якогось окружного коледжу в Джорджії, але перші роки ще зустрічалася зі своїм шкільним коханням. А той — із таких здорових, що в шкірянках ходять: я — Тарзан, ти — Джейн, то вали на кухню і каструльками там торохти. Потім її сусідка по кімнаті затягла на парочку феміністичних зборів — вона була така розкріпачена жінка.

— І та, як неофітка, стала ще більшою феміністкою, ніж сусідка, — припустила Френ.

— Спочатку феміністкою, потім лесбійкою, — сказала Сью.

Стю просто остовпів — завмер, роззявивши рота. Френні, стримуючи сміх, подивилася на нього.

— Отямся, сонце, — сказала вона. — Як, замок на роті працює?

Стю різко закрив рота.