Розділ без назви (1)

Стю відкинувся назад, судомно видихнувши.

— Слава тобі Господи, що вже все!

Нік на мигах його підтримав.

— Чи ти знав, що таке буде, Ніку?

Нік похитав головою.

— А звідки він це все знає? — пробурмотів Стю.

Нік жестом попросив блокнот. Стю охоче його віддав. Від його поту сторінка зі «сценарієм» промокла ледь не до прозорості. Нік написав щось і дав Ральфові. Ральф прочитав це, поволі ворушачи губами, а тоді дав Стю.

«Деякі люди протягом усієї історії вважали божевільних і відсталих блаженними. Я не знаю, чи сказав він нам щось практично корисне, але злякав він мене страшенно. Чари, каже. Що ми можемо проти чарів?»

— Це не для мого розуму, — пробурмотів Ральф. — Оте, що він казав про матінку Ебіґейл, я про це навіть думати не хочу. Розбуди його, Стю, і ходімо звідси швидше, — Ральф ледь не плакав.

Стю нахилився вперед.

— Томе!

— Я.

— Ти б хотів побачити слона?

Том розплющив очі й роззирнувся.

— Казав я вам, що не вийде, — промовив він. — Боже, ні. Том не засинає посеред дня.

Нік дав Стю папірець, і той, глянувши на нього, переказав Томові.

— Нік каже, що в тебе чудово вийшло.

— Правда? Я на голову став, як того разу?

Із гірким соромом Нік подумав: «Ні, Томе, ти значно кращу штуку втнув, і не одну».

— Ні, — сказав Стю. — Томе, ми прийшли просити тебе про допомогу.