Розділ без назви (1)

«Я бачив його обличчя вві сні…» Але ніхто з них не бачив його лиця. Воно завжди було приховане.

— Ти бачиш його?

— Так.

— А який він, Томе?

Том довго нічого не казав. Стю вже вирішив, що Том не відповість і готувався був повернутися до «сценарію», аж тут Том промовив:

— Такого можна на вулиці будь-де побачити. Але коли він посміхається, птахи падають замертво з дротів. Коли він певним чином на тебе гляне, щось робиться в тебе з простатою, і сеча в тобі пече. Де плюне, там жовкне й сохне трава. Він завжди надворі. Він вийшов із часу. Він не знає себе. У нього ім’я тисячі демонів. Ісус колись загнав його в стадо свиней. Ім’я йому Легіон. Він боїться нас. Ми всередині. Він знає чари. Він уміє накликати вовків і вселятись у ворон. Він цар порожнечі. Але він боїться нас. Він боїться того… що всередині.

Том замовк.

Нік, Стю і Ральф перезирнулися, бліді як стіна. Ральф стягнув із голови капелюх і гарячково м’яв його в руках. Нік затулив очі рукою. У горлі в Стю пересохло.

Ім’я йому Легіон. Він цар порожнечі.

— Ти нічого більше не можеш про нього сказати? — тихо спитав Стю.

— Тільки те, що я його теж боюся. Але я зроблю те, чого ви хочете. Але Том… Томові так страшно.

І знову це жахливе зітхання.

— Томе, — раптом сказав Ральф. — Ти не знаєш — матінка Ебіґейл… вона ще жива?

У Ральфа було відчайдушне лице людини, яка поставила все на карту.

— Вона жива.

Ральф відкинувся в кріслі й глибоко, полегшено зітхнув.

— Але вона ще з Богом не помирилася, — додав Том.

— Не помирилася? А чому, Томмі?

— Вона в пущі. Бог підняв її в пущу, і не боїться вона ні того страху, що нищить опівдні, ані жаху, що в пітьмі бродить[105]… і ні змія її не вкусить, ані бджола не вжалить… але з Богом вона ще не помирилася. Не рука Мойсея добула воду зі скелі. І не рука Ебіґейл погнала геть тхорів із порожніми животами. Її треба пожаліти. Вона побачить, але буде запізно. Буде смерть. Його смерть. Вона помре не на тому боці річки. Вона…

— Зупиніть його! — простогнав Ральф. — Ви що, не можете?!