Розділ без назви (1)

— Нікі! — репетував Том. — Як я тобі радий! Боже мій! Том Каллен такий радий!

Він обійняв Ніка за шию обома руками. Нік відчув, що в його пошкодженому оці під чорною пов’язкою, яку він досі носив у сонячні дні, такі, як зараз, стоїть сльоза.

— І Ральф! І оцей. Ти… зараз побачимо…

— Я… — почав Стю, але Нік обірвав його різким помахом руки. Він тренував Томові пам’ять, і, здається, у них вдавалося.

Якщо виробити асоціацію між чимось знайомим і назвою, яку хочеш запам’ятати, часто це міцно вкладається в голову. Руді його навчив і цього, багато років тому.

Тепер він узяв свій записник і щось написав, потім дав Ральфу прочитати.

Ральф насупив брови і прочитав:

— Ти любиш таку їжу, де м’ясо, овочі і підлива?[103]

Том завмер на місці. Його лице повністю втратило вираз. Щелепа відпала — і перед ними постало втілення ідіотизму.

Стю здригнувся від такого видовища і сказав:

— Ніку, може нам…

Нік приклав палець до губ — і тут Том ожив.

— Стю! — Том застрибав, засміявся. — Ти — Стю!

Він глянув на Ніка, чекаючи підтвердження, той показав йому «вікторію».

— ЖИТ-ТЯ, а це пишеться «Стю», Том Каллен це знає, це всі знають!

Нік показав на двері Томового будинку.

— Зайти хочете? Боже мій, заходьте! Усі заходьте. Том хату прикрашав.

Ральф і Стю весело перезирнулись і пішли за Ніком і Томом, які вже підіймалися на ґанок. Том весь час що-небудь «прикрашав». Не «обставляв», бо будинок ще до нього був умебльований. Той химерний безлад, який Том створив усередині, немов зійшов зі сторінок дитячих віршиків.

Над парадним входом висіла величезна позолочена клітка з опудалом зеленого папуги, акуратно примотаним дротом до сідала; заходячи, Нік мав нахилятися. Річ у тому, подумав він, що Томові дизайнерські зусилля — це не просто зібраний докупи випадковий мотлох. Це зробило б інтер’єр не більш дивовижним, ніж звичайна барахолка. Але в цьому було дещо ще, і його закономірність просто годі було вловити пересічним розумом. На великому квадраті над камінною полицею красувалося кілька кредиток — усі акуратно прилаштовані по центру, рівно приклеєні: «ТУТ ПРИЙМАЮТЬ КАРТКИ “VISA”»; «ТІЛЬКИ СКАЖІТЬ “MASTERCARD”»; «МИ ШАНУЄМО “AMERICAN EXPRESS”»; «DINERS CLUB».

Виникало питання: звідки Том знав, що усі ці знаки — частина одного набору. Читати він не вмів, але якось зміг уловити цю закономірність.