Розділ без назви (1)

Поки дівчата сміялися, Надін узяла пачку великих аркушів з альбому для малювання і переглянула «послання з астралу», які вже надійшли.

Томмі каже, що ти знову користуєшся полуничним засобом для душу…

Мама каже, що в неї все гаразд.

Чунґа! Чунґа!

Джон каже, що ти не менше пердітимеш, якщо припиниш їсти КВАСОЛЮ в їдальні!!!

Інші були такі самі дурнуваті.

Тепер сміх угамувався, і можна було знову починати. Троє дівчат сіли на ліжко, поставивши кінчики пальців кожна на свій кут планшета. Якусь мить не було нічого. Потім дошка почала коливатися.

— Це ти, Сенді! — образилася Рейчел.

— Ні, не я!

— Цитьте!

Дошка знову ворухнулася, дівчата притихли. Вона рухалася, зупинялася, рухалася знову. З’явилася літера Б.

— Бе… — сказала дівчина на ім’я Сенді.

— Від «бе» чую, — сказала якась інша, і вони знову захихотіли.

— Цить! — суворо наказала Рейчел.

Планшет заворушився швидше, виводячи А, Т, Ь, К, О.

— Здрастуй, тату, я твоя дитина, — сказала Патті (прізвище Надін не пам’ятала) і нервово захихотіла:

— Це, мабуть, мій тато, який помер від серцевого нападу, коли мені було три роки.

— Воно пише далі, — сказала Сенді.

«К, А, Ж, Е…» — з натугою виводив планшет.

— Що тут відбувається? — прошепотіла Надін до високої незнайомої дівчини з кінським обличчям. Та дивилася на це явище не зводячи очей — руки в кишенях, на довгастому обличчі — гидлива міна.