Розділ без назви (1)

Стю підвів очі від нотаток і відчув справжній напад жаху разом із якимось зловісним передчуттям. То був Гарольд Лодер. Гарольд був одягнений у костюм із краваткою, акуратно зачесаний і стояв у середньому проході на півдорозі до сцени. Колись Ґлен сказав, що опозиція, ймовірно, буде гуртуватися навколо Гарольда. Але так швидко? Він сподівався, що ні. На мить він подумав, чи не внести Гарольда до списку, але ж і Нік, і Ґлен попереджали його, як небезпечно створити враження, що бодай у чомусь ця справа підлаштована заздалегідь. Він замислився, чи помилився він, що Гарольд почав життя спочатку. Складалося враження, що от зараз він і дізнається.

— Слово надається Гарольду Лодеру.

Люди розвернулися в його бік, хтось витягав шию, щоб краще бачити.

— Я б запропонував, щоб ми схвалили весь список членів Тимчасового комітету in toto[82] як Постійний комітет. Якщо вони, звичайно, погодяться.

Гарольд сів.

На мить запала тиша. Стю ні з того ні з сього подумав: «Тото? Тото — це хіба не собачка з книжки про країну Оз?»

Потім оплески знову знялися й заповнили залу, почулися десятки голосів: «Підтримую!» Гарольд спокійно сидів на своєму місці, усміхався, перемовлявся з людьми, які плескали його по спині.

Стю разів із десять стукав молотком, закликаючи зал до тиші.

Він планував це, подумав Стю. Ці люди нас оберуть, а запам’ятають Гарольда. А проте він же подивився в суть речей так, як жоден із нас не дивився, навіть Ґлен. Це просто майже геніальний хід. То чого ж від цього так прикро? Може, це заздрість? Невже всі його гарні думки про Гарольда, які виникли тільки-но позавчора, уже летять за борт?

— Пропозицію внесено, — крикнув він у мікрофон, цього разу не зважаючи на те, що той знову зафонив. — Пропозицію, шановні!

Стю стукнув молотком — і люди з галасу перейшли на тихе бубоніння.

— Висунуто й підтримано резолюцію, що ми приймаємо наш Тимчасовий комітет на роль Постійного комітету Вільної зони. Перш ніж ми перейдемо до обговорення пропозиції чи до голосування, я б хотів спитати, чи всі теперішні члени Комітету погоджуються, чи ніхто не відмовляється?

Тиша в залі.

— Дуже добре, — сказав Стю. — Обговорення пропозиції?

— Гадаю, воно не потрібне, Стю, — сказав Дік Елліс. — Ідея просто прекрасна. Давайте голосувати!

Ці слова було зустрінуто оплесками, і Стю припрошувати не довелося. Чарлі Імпенінг махав рукою, щоб йому дали слово, але Стю вдав, що не помітив — це вигідне використання вибіркового сприйняття, як сказав би Ґлен Бейтман, — і виніс пропозицію на голосування.

— Хто підтримує пропозицію Гарольда Лодера, будь ласка, дайте знати, сказавши «Так!»

— Так! — заревли люди, знову перелякавши ластівок.

— Хто проти?

Ніхто не був проти, навіть Чарлі Імпенінг — принаймні він не признався. Жодного «ні» в залі не пролунало. Тож Стю перейшов до наступного пункту, з легким запамороченням у голові, немовби хтось — а саме Гарольд Лодер — підкрався ззаду і дав йому по голові великою пластиліновою кувалдою.