Розділ без назви (1)

ВІЛЬНА ЗОНА БОУЛДЕРА

Порядок денний відкритих зборів

18 серпня 1990 р.

1. Зачитати й ратифікувати для Вільної зони Конституцію Сполучених Штатів Америки.

2. Зачитати й ратифікувати для Вільної зони Білль про права Конституції Сполучених Штатів Америки.

3. Висунути та обрати у Вільній зоні Комітет із семи представників Вільної зони як урядовий орган.

4. Визначити, чи схвалить Вільна зона право вето Ебіґейл Фрімантл щодо будь-яких питань, які вирішуватимуть представники Вільної зони.

5. Визначити, чи схвалить Вільна зона призначення Поховального комітету у складі не менш як двадцятьох осіб, з тим щоб гідно провести в останню дорогу тих, хто помер від супергрипу в Боулдері.

6. Визначити, чи схвалить Вільна зона призначення Комітету з енергетики в початковому складі не менш як шістдесят осіб, щоб повернути в місто електрику до настання холодів.

7. Визначити, чи схвалить Вільна зона призначення Пошукового комітету в складі не менш як п’ятнадцяти осіб з тим, щоб визначити місце перебування Ебіґейл Фрімантл, якщо це можливо.

Ларрі зловив себе на тому, що нервовими руками складає з програми, яку вже запам’ятав слово в слово, літачок. Засідати в Тимчасовому комітеті — то була така собі розвага, щось таке, як діти граються в парламент у кого-небудь в гостях: сидіти, попивати колу, закушувати тортом, який спекла Френні, і обговорювати всяку всячину. Навіть відсилання шпигунів за гори просто в лапи темного чоловіка здавалося теж якоюсь грою, частково тому, що він сам себе в ролі розвідника навіть уявити не міг. Треба зовсім усі клепки розгубити, щоб добровільно йти на такий жах. Але на закритих засіданнях, у кімнаті, затишно освітленій лампами, це здавалося нормальним. А якщо Суддю, Дейну Юрґенс чи Тома Каллена спіймають, здавалося, принаймні на тих засіданнях, то це буде щось таке, як у шахах втратити туру чи ферзя.

Але тепер, сидячи посеред зали між Люсі і Лео (Надін він не бачив цілий день, та й Лео, здається, не знав, де вона; «Пішла кудись», — без особливої цікавості відповідав він), Ларрі врешті осягнув істинний масштаб цієї ситуації, і в живіт йому неначе вдарив таран. Це не іграшки.

Ось тут п’ятсот вісімдесят людей, і більшість із них навіть не здогадуються, що Ларрі Андервуд — не такий уже й хороший хлопець, не знають, що перша людина, про яку Ларрі намагався подбати після епідемії, померла від передозування.

Його долоні були холодні й спітнілі. Вони знов і знов збиралися скласти з програми літачок, і раз у раз Ларрі їх зупиняв. Люсі взяла його за руку і з усмішкою легенько стисла. Відповів Ларрі на це якимось таким виразом обличчя, який йому самому здався гримасою, а в глибині душі прозвучали слова матері: «Бог забув про якусь запчастину. Ти лише береш, Ларрі».

Від цієї думки на Ларрі навалилася паніка. Чи є з цього якийсь вихід, чи все вже зайшло занадто далеко? Він не хотів собі на шию цей камінь. Він уже на зборах запропонував відправити назустріч смерті Суддю Фарріса. Якщо він відмовиться і його місце посяде хтось інший, то тоді ж треба буде перезатверджувати кандидатуру Судді, правда ж? Аякже. І пошлють кого-небудь іншого. Коли Лорі Констебл мене висуне, я встану і скажу, що відмовляюся. Ніхто ж мене не присилує, правильно? Якщо сам вирішу — то ні.

Та й на хрін комусь оця морока?

Вейн Стакі колись давно на пляжі сказав: «Є в тобі одна риса — коли її помічаєш, то здається, наче фольгу вкусив…»

Тихо Люсі промовила:

— Тобі все вдасться.

Ларрі підскочив.