Розділ без назви (1)

— Що? Що таке?

— Коджак. Я по обіді ліг подрімати, а коли прокинувся — на ґанку Коджак. Міцно спить. Побитий як не знаю що, Стю, таке враження, наче його крізь кухонний комбайн з тупими лезами прогнали — але це він.

— Він — тобто пес? Той Коджак?

— Та отож.

— Ти певен?

— На нашийнику та сама бляха, написано «Вудзвілл, Н. Г.» Нашийник теж той самий, червоний. Пес той самий. Він страшенно схуд, і видно, що бився. Дік Елліс — Дік втішився несказанно, що в нього з’явився пацієнт-тварина, скучив уже за ними — каже, що одне око Коджак уже назовсім втратив. Сильні подряпини на боках і животі, деякі запалені, але Дік полікує. Дав йому заспокійливе і забинтував живіт. Дік каже, що собака, очевидно, побився з вовком, а то й не з одним. Але сказу нема. Із цим чисто. — Ґлен поволі похитав головою, і щоками скотилися дві сльози. — Собака, чорт забирай, до мене повернувся! Господи, як мені шкода, що я його залишив, і він мав сам за мною бігти, Стю. Погано мені від того, задовбись як погано.

— Ми тоді не могли його взяти. На мотоциклах не могли.

— Так, але… він за мною йшов, Стю. Про подібне в «Стар Віклі» писали: «Вірний пес ішов за господарем дві тисячі миль». Як йому вдалося це? Як?

— Мабуть, так само, як і нам. Собакам же також сняться сни, ти ж знаєш. Ти хіба ніколи не бачив, як він на кухні спить і ногами дриґає? В Арнетті був такий дід, Вік Пелфрі, от він казав, що в собак є два сни: гарний і поганий. Коли сон хороший, то собака дриґає ногами. А коли поганий — то гарчить. Якщо розбудити собаку, який уві сні щойно гарчав, то він укусить сто відсотків!

Ґлен здивовано похитав головою.

— Бачать сни, кажеш…

— Нічого чуднішого за те, що ти вчора говорив, я не кажу, — дорікнув Стю.

Ґлен усміхнувся й кивнув.

— А, про таке я годинами можу балакати. Я — один із великих балаболів усіх часів і народів. Таке буває, коли щось дійсно стається.

— «На кафедрі вмикається, вимикається вимикачем».

— Ну тебе на хрін, Східний Техасе. Хочеш на собаку мого подивитися?

— А то!

——

Будинок Ґлена стояв на Спрюс-стрит, приблизно у двох кварталах від готелю «Боулдерадо». Плющ, який плівся на ґратках ґанку, здебільшого висох, так само й газон, і більша частина квітів у Боулдері: без щоденного поливання з міського водогону сухий клімат переміг усе.

На терасі стояв маленький круглий столик, а на ньому — джин з тоніком. («Правда ж, без льоду це доволі гидке пійло?» — спитав Стю, на що Ґлен відповів: «Після третьої вже не помітно, є він там чи нема!») Біля напою стояла попільничка, в якій розмістилося п’ять люльок, поряд — книжки «Дзен і мистецтво догляду за мотоциклом», «Четвертий м’яч» і «Мій револьвер швидкий» — усі відкриті на різних сторінках. Також лежала відкрита пачка «Сирних поцілунків Крафт».