Розділ без назви (1)

——

Стю зайшов додому о дев’ятій п’ятнадцять. Френ згорнулася на їхньому двоспальному ліжку в його сорочці, яка сягала їй майже до колін, і читала книжку «П’ятдесят зелених друзів». Коли він прийшов, вона встала.

— Де ти був? Я так хвилювалася!

Стю розповів, як Гарольд придумав шукати матінку Ебіґейл, щоб принаймні знати, де вона. Про корів він не казав. Розстібаючи сорочку, він закінчив.

— Ми б і тебе взяли, мала, тільки не знали, де ти є.

— Я була в бібліотеці, — сказала вона, спостерігаючи, як він знімає сорочку і кладе в прання — у торбинку, що висіла на дверях. Стю був доволі волохатий — і груди, й спина, — і Френ зловила себе на думці, що до зустрічі зі Стю волохаті чоловіки викликали в неї деяку відразу. Вона подумала, що від полегшення, що Стю повернувся, трохи здуріла.

Гарольд читав її щоденник, тепер вона це знала. Їй було дуже страшно, що Гарольд спробує підлаштувати зустріч зі Стю сам-на-сам і… ну, щось йому заподіяти.

Але чому саме зараз, сьогодні, коли вона дізналася? Якщо Гарольд так довго терпів образу і стримувався, то чи не логічніше припустити, що він узагалі не збирався мститись? А може — і то цілком імовірно, — прочитавши її щоденник, Гарольд побачив, що марно намагається її завоювати? А оскільки майже водночас із цією новиною Френ дізналася про зникнення матінки Ебіґейл, то вже цілком дозріла до ворожіння на кавовій гущі й пошуку лихих прикмет. А по суті, річ лише в тому, що Гарольд прочитав її щоденник, а не зізнання в якихось жахливих злочинах. Якби вона розповіла про це Стю, то тільки виставила б себе перед ним дурепою і, можливо, зробила б так, щоб Стю розлютився на Гарольда… і, мабуть, на неї теж — за дурість.

— Ніяких слідів не знайшли, Стю?

— Нє-а.

— А Гарольд як?

Стю знімав штани.

— Замахався будь здоров. Переживає, що з його ідеї нічого не вийшло. Вечеряти його кликав до нас, хай приходить, коли захоче. Маю надію, ти не проти. Знаєш, я вже й думаю, що цей пацан мені починає подобатись. Оце й не думав тоді, коли ми зустрілися в Нью-Гемпширі. Нічого, що я його запросив?

— Нічого, — відповіла Френ, подумавши. — Ні, я б хотіла мати хороші стосунки з Гарольдом.

«А я тут сиділа вдома, думала, що Гарольд йому кулю в голову пустити хоче, — подумала вона, — а Стю його в гості запрошує. Розкажіть і ви про свої гормональні фокуси під час вагітності!»

Стю сказав:

— Якщо матінка Ебіґейл не з’явиться до ранку, то, певне, я знову покличу Гарольда на розшуки.

— Я теж хочу з вами, — швидко сказала Френ.

— І ще тут є люди, які не до кінця переконані, що її годують круки[80]. По-перше, Дік Воллмен. По-друге, Ларрі Андервуд.

— Ну то гаразд, — сказав він і приєднався до Френ на ліжку. — То що там у тебе під сорочкою?