Розділ без назви (1)

— Що?

— Уяви собі, що час раціоналізму минув. Я сам практично переконаний, що так і є. Колись він настає, колись минає; раціоналізм практично пішов від нас у 1960-х, у так званій Ері Водолія, а в Середньовіччя практично мав відпустку. І уяви… уяви, що коли раціоналізм усе-таки відійде, то немовби яскравий серпанок спаде і ми побачимо…

Він замовк, погляд його став самозаглибленим.

— Що побачимо? — спитала Френ.

Він подивився їй в очі дивним сірим поглядом, повним якогось власного внутрішнього світла.

— Темну магію, — тихо промовив Ґлен, — цілий всесвіт чудес, де вода тече вгору, а в хащах водяться тролі, дракони — в горах. Світлі чудеса, світлі сили: «Лазарю, встань!» Вода ставатиме вином. І… і, може бути… виганятимуть бісів.

Він замовк, відтак усміхнувся.

— Шлях до життя.

— А темний чоловік? — тихо спитала Френ.

Ґлен знизав плечима.

— Матінка Ебіґейл називає його Паросток Сатани. Може, він просто останній чаклун раціональної думки, який гострить на нас технічну зброю. А може, він — дещо більше, значно темніше. Я знаю тільки те, що він існує, і вже не вірю, що соціологія, психологія чи ще якась «ологія» покладе йому кінець. Гадаю, що тільки біла магія… і наша біла чарівниця десь пішла і ходить сама-одна.

Голос Ґлена майже зірвався, і він швидко опустив очі.

Надворі була лише темрява, і вітерець, що прилетів із гір, бризнув свіжим дощем у скло вітальні Стю і Френ. Ґлен розкурював люльку. Він вигріб із кишені жменю дрібних грошей і підкидав їх, поглядаючи, скільки монет випало гербом угору. Нік малював на верхньому аркуші свого записника вигадливі фігури, а з голови йому не йшли порожні вулиці Шойо, і він почув — так, почув — голос, шепіт: «Він іде по тебе, глушко. Він уже близько».

Через якийсь час Ґлен і Стю розвели вогонь у каміні, і всі стали майже безмовно дивитися на вогонь.

——

Коли вони пішли, настрій у Френ був утомлений, почувалася вона нещасною. Стю теж був не в гуморі. Вигляд у нього втомлений, подумала вона. Треба завтра просто лишитися вдома, поговорити, а вдень подрімати. Не напружуватися. Вона подивилася на газову лампу і подумала, як гарно було б, коли б натомість світилась електрична лампочка, яскрава електрична лампочка, що вмикається вимикачем на стіні.

Френні відчула, як очі їй печуть сльози. Вона сердито намагалася зупинити себе, не додавати цього до їхніх проблем, але та її частина, що відповідала за воду, здається, не слухалася.

Та раптом Стю засяяв.

— Йокелемене! Чорт, мало не забув, правильно!

— Що мало не забув?