Розділ без назви (1)

СЬЮ: Ух ти! Та ти хитра, Френ.

ФРЕН: Так, трошки.

ҐЛЕН: Ми знову повертаємося до питання моральної обґрунтованості Комітету, і, хоч я певен, що для всіх ця тема дуже принадна, я б хотів повернутися до неї за кілька місяців. Гадаю, нам просто слід погодитися, що ми діємо в найкращих інтересах Вільної зони, і поки що цього не обговорювати.

РАЛЬФ: Сердитий ти трохи якийсь, Ґлене.

ҐЛЕН: Так, я трохи сердитий, визнаю. Із самого того, що ми стільки часу виїдаємо одне одному печінки, можна доволі точно визначити, де в нас серце.

СЬЮ: Дорога в пекло вимощена…

ҐЛЕН: Так, добрими намірами, але оскільки нас турбують наші наміри, то ми, певне, прямуємо просто в рай.

Після того Ґлен сказав, що збирався звернутися до Комітету з приводу розвідників, шпигунів чи як ми їх назвемо, але натомість пропонує перенести це на дев’ятнадцяте число. Стю спитав чому.

ҐЛЕН: Бо, може, дев’ятнадцятого ми тут будемо не всі: раптом когось не оберуть. Це не надто ймовірно, але ніхто не може передбачити, що зробить велика група людей, коли їх усіх зібрати в одному місці. Треба бути якомога обережнішими.

Якраз був вдалий момент для того, щоб помовчати, і Комітет проголосував 7 проти 0 за те, щоб зібратися дев’ятнадцятого — уже як Постійний комітет — і обговорити питання розвідників… чи шпигунів… чи хай там як вони називаються.

Стю дали слово оголосити третій пункт порядку денного — той, який стосувався матінки Ебіґейл.

СТЮ: Як вам відомо, вона пішла з власних міркувань. Про її повернення в записці сказано дуже туманно: «Буду з вами, щойно на те буде Божа воля». Ну, це не надто обнадіює. Ми три дні ходили на розшуки і не знайшли ані сліду. Ми не хочемо просто силою повернути її назад, якщо вона не бажає, але якщо вона десь лежить непритомна чи зі зламаною ногою, то вже геть інша річ. Зараз частково наша проблема в тому, що просто бракує людей, аби обстежити всю дику місцевість навколо. З іншого боку, ця ситуація затримує роботу з електростанцією. Просто немає організації. Тож я прошу дозволу винести питаня розшуків на порядок денний великих зборів завтра ввечері, разом із електростанцією і поховальною бригадою. І хотів би запропонувати кандидатуру Гарольда Лодера як відповідального за пошуки, бо це передусім була його ідея.

Ґлен сказав, що не очікує, що будь-які пошуки принесуть добрі новини через понад тиждень від зникнення. Адже жінці вже сто вісім років. Комітет загалом погодився, потім проголосував 7 проти 0 за пропозицію Стю. Для чесності викладу додам, що кілька людей висловили сумнів щодо кандидатури Гарольда… але, як відзначив Стю, то була передусім його ідея, і не доручити йому командувати пошуками було б для нього ляпасом.

НІК: Я знімаю заперечення щодо Гарольда, але не свої міркування. Мені він не дуже подобається.

Ральф Брентнер спитав, чи Стю або Ґлен запишуть пропозицію щодо розшуків, аби він її міг внести в завтрашній порядок денний для зборів у школі. Стю радо погодився.

Ларрі Андервуд тоді запропонував закрити засідання, Ральф його підтримав, і Комітет проголосував 7 проти 0.

Френсіс Ґолдсміт, секретар

——

Явка на збори наступного вечора була практично стовідсоткова, і вперше Ларрі Андервуд, який устиг пробути в Зоні тільки тиждень, зрозумів, наскільки великою вже стала громада. Одна річ бачити людей, які ходять вулицями, зазвичай по одному чи по двоє, а зовсім інша — побачити їх усіх разом в одному місці, глядацькій залі Чотокви. Усі місця були зайняті, люди сиділи на сходах і стояли в проході. На диво тихий то був натовп: усі бурмотіли, але не галасували. Уперше, відколи Ларрі дістався Боулдера, цілий день ішов дощ, у повітрі висіла легенька мжичка, яка не так намочувала, як затуманювала краєвид перехожого, і навіть у залі, де зібралося майже шістсот людей, було чути тихий звук крапель на даху. У приміщенні найгучнішим звуком був постійний шурхіт паперу: люди переглядали надрукований порядок денний, складений на двох ломберних столиках між подвійними дверми.

Там було написано: