Барва чарів

— Ти маєш убити двох моїх братів.

Грун узяв це до уваги.

— Обох за раз чи одного за одним? — спитав.

— Хоч синхронно, хоч секвенційно, — відповіла Лісса.

— Га?

— Просто вбий їх, — відрубала вона.

— Добрі з них бійці, га?

— Славетні.

— А натомість за все це...?

— Одружишся зі мною і станеш володарем Змієгора.

Настала довга мовчанка. Грунові брови вигнулися в незвичному обчисленні.

— Я здобуду тебе й цю гору? — промовив він урешті.

— Так, — Лісса подивилася прямо йому в очі і її губи сіпнулися. — Оплата цілком гідна, запевняю.

Грун кинув оком на персні її руки. Камінці були великі, та ще й неймовірно рідкісні блакитно-молочні діаманти із глиноземних Мітоських басейнів. Коли він нарешті відірвав від них свій погляд, то побачив, що Лісса люто дивиться на нього.

— Ти ще вираховуєш? — скреготнула вона зубами. — Грун Варвар, який сміливо зайде в пащу Смерті?

Грун знизав плечима.

— Авжеж, — сказав він. — Єдина причина, аби зайти в пащу Смерті, то поцупити Його золоті зуби.

Він широко змахнув рукою й у ній опинилося дерев’яне ліжко. Воно кулею полетіло в лучника, а Грун залюбки подався слідом, прибиваючи ударом одного й вихоплюючи зброю в іншого. Усе скінчилося за якусь мить.

Лісса й не ворухнулася.

— Ну? — озвалася вона.