Барва чарів

— Кого це ти варваром називаєш? — огризнувся Грун.

— Якраз це й хотіла б довідатись.

Грун повільно полічив лучників і щось поміркував. Його плечі розслабилися.

— Я Грун із Химерії. А ти?

— Лісса Володарка Драконів.

— Ти володарка цього місця?

— Це ще буде видно. Ти схожий на найманця, Груне з Химерії. Ти б мені придався... якби пройшов мої випробування, звісно. Їх усього три. Перше ти вже пройшов.

— А які решта... — Грун замовк на мить, беззвучно ворушачи губами, аж врешті видав: — два?

— Ризикові.

— А платня?

— Висока.

— Перепрошую, — озвався Двоквіт.

— А якщо я завалю ці випробування? — спитав Грун, не звертаючи на нього уваги. Грун і Лісса чіплялися одне одного поглядами й повітря аж тремтіло від взаємного зачарування.

— Якби ти завалив перше, то був би вже мертвим. Це, можна сказати, типовий штраф.

— Ммм... послухайте, — почав Двоквіт. Лісса зиркнула на нього й ніби вперше за весь час його тут зауважила.

— Заберіть його, — спокійно мовила вона і знову повернулася до Груна.

Двоє охоронців засилили свої луки на плече, схопили Двоквіта попід лікті й підняли його. Тоді хутко вибігли з ним через двері.

— Гей, — не вщухав Двоквіт, коли вони поспішали коридором. — А де… — коли зупинилися навпроти інших дверей, — моя… — коли відчиняли ті двері, — Скриня? — Він приземлився на купі того, що колись, мабуть, було соломою. Двері з грюкотом зачинилися, а відлуння цього звуку перекрив звук засувів, що ставали на своє місце.

В іншій же камері Грун, і оком не змигнувши, вів розмову далі.

— Добре, — сказав він, — яке ж друге випробування?