Розділ «Рік другий»

Крабата охоплює лють. Він утретє кидається з тесаком на домовину, трощить, січе, кришить і — цюк! — вона ціла, як була.

Крабата охоплює жах, він вибігає з повітки й мчить навмання. Сніг валить — світа не видно. Крабат не знає, куди біжить. Йому страшно: домовина може переслідувати його. По якімсь часі він зупиняється, нашорошує вуха, оглядається.

Не чути човгання дерев'яних ніг, ні глухих ударів об домовину, всього того, чого він боїться… Натомість лунають кроки попереду, торохтить, шарудить груддя змерзлого піску…

Крабат іде на той шум і досягає пустки. Крізь сніжну пелену йому поталанить розгледіти постать.

— Гей! Хто ти? — силкується гукнути до неї.

Та не може вимовити ні звуку. Одібрало мову. Хоче наблизитися, не може й кроку ступити. Ноги примерзли до землі.

«Що за чортівня! Паралізувало мене? Я мушу ступити хоч кілька кроків… я мушу… я мушу…»

Напружує всі сили, тіло вкривається потом. Але ноги не слухаються: не може зрушити з місця. А сніг падає, і падає, і поступово засипає його…

Крабат прокинувся увесь спітнілий. Відкинув покривало, зняв сорочку. Потім підійшов до вікна й подивився у двір.

Світало, почався ранок першого різдвяного дня. Цілу ніч сипав сніг.

Крабат пішов умитися біля колодязя. На снігу він побачив свіжий слід. Слід вів од млина до Козельбруха.

Чий же це слід?

І тут йому зустрівся Міхал із киркою та лопатою в руках. Згорблений, змарнілий, він ледве волочив ноги. Що він робив у лісі? Крабат хотів був заговорити з ним, але той лише кивнув головою. Вони порозумілися без слів.

Від тої ночі Міхала наче підмінили. Став замкнений, відгородився від усіх, навіть від Мертена. Наче мур виріс між ним і Крабатом.

Наближалась новорічна ніч.

Майстер кудись поїхав од самого ранку. Мірошниченки піднялися до себе, полягали спати.

Крабат, хоч і вирішив не змикати очей, заснув, як усі. Опівночі враз прокинувся і прислухався.

Пролунав гуркіт… потім крик… запала тиша.

Мертен, найкремезніший з-поміж мірошниченків, заплакав, як дитина.

Крабат укрився з головою і вп'явся пальцями в сінник. Він бажав собі одного: померти.