Розділ «Рік другий»

— Тю-тю-тю-тю!

Крабат упізнав її відразу. Кивнув їй головою легенько, щоби Петар не помітив. Канторка теж кивнула йому — так вітаються незнайомі. Здавалося, що для дівчини зараз важливіші кури, ніж вони.

Великий червонястий красень-півень клював зерно біля самісіньких її ніг. Крабат йому позаздрив. От би з ним помінятися місцями!

Цьогорічна осінь була затяжною. Набридливою, холодною, туманною й дощовою. В поодинокі сухі дні хлопці запрягали воза і їхали по торф на зиму. Решту часу вони проводили у млині, у клуні, в коморі, у стайні, в повітці. Кожен радів, знайшовши для себе роботу під дахом.

Вітко з весни дуже вигнався, але лишився худий, як дошка.

— Треба йому на голову покласти цеглину, бо він ростиме тільки вгору! — якось пожартував Андруш.

А Сташко порадив годувати його, як гусака для різдвяного стола:

— Щоб і тлущу нагуляв, і м'ясця наростив, а то як городнє опудало!

У Вітка вже руденький пушок під носом і на бороді вибився. Але він не помічав його. А Крабат помітив, бо спостерігав за новачком постійно. Йому кортіло достеменно знати, як дорослішають за рік на три роки.

Перший сніг цьогоріч випав пізно, в ніч проти святого Андрія. І знову неспокій охопив мірошниченків. Усі стали мовчазними, нестриманими, сварилися навіть через якусь дрібницю. Невдовзі й дня не минало, щоби хтось не кидався на когось у гніві з п'ястуками.

Крабатові спала на думку торішня розмова з Тондою. Невже страх від того, що хтось із них має померти, знову паралізував волю кожного? Чому він не подумав про це раніше? Адже не забув про пустку з рядком горбиків! Щоправда, не полічив, скільки їх там — сім чи вісім, може, й більше. Тепер і він відчув страх, що охопив його товаришів. Адже кожен із них, і він також, може бути першим у тій черзі? За винятком, звичайно, Вітка. Але хто? І чому?

Дедалі частіше Крабат витягав із кишені Тондиного ножа, відчиняв його, оглядав лезо. Воно було чисте та блищало. Отже, йому, Крабатові, небезпека не загрожує. Але завтра все може змінитись!

У повітці вже стояла домовина. Крабат виявив її випадково, коли ходив перед Святвечором по дрова. Її було прикидано тисом. Крабат навряд чи помітив би її, якби не стукнувся об неї коліном.

Хто зробив домовину? Відколи вона тут і для кого?

Ці питання мучили Крабата решту дня і вечора аж до сну.

Крабатові сниться сон. Він виявив у повітці домовину, соснову, прикидану тисом. Обережно піднімає віко — вона порожня.

Він вирішує розбити її. Йому нестерпно від того, що вона тут і чекає на когось.

Крабат дістає з-за пояса тесака. Він рубає дошки уздовж, від краю до краю. Потім трощить їх на тріски, хоче віднести Юрові для розпалу.

Оглядається, шукає очима кошика. Та раптом чує: цюк! Обертається і бачить — домовина цілісінька!

Крабат удруге береться рубати домовину. Порубав на друзки і знову — цюк! — вона ціленька.