Розділ «Частина третя Роздача»

Уркгарт дивно дивився на неї. Вона відступила від нього, відчуваючи слабкість, запаморочення, сперлася на балюстраду для підтримки. А шматочки головоломки зарухалися у мозку — і раптом чітко склалися докупи.

— Твого імені не було у переліку.

— Якому переліку?

— Членів Кабінету. Тому що головний організатор не є повноправним членом Кабінету. Але оскільки ти відповідаєш за дисципліну в партії, з тобою зобов’язані були консультуватися щодо скасування лікарняної програми. Й урізання коштів на ТА. Бо твоя справа — як ти там кажеш? — «давати різки»?

— Це дуже нерозумно з твого боку, Меті.

— А кожен департамент уряду має приставленого молодшого організатора, щоб координувати дії. Пальці на пульсі, вуха нашорошені тощо. Твої люди, Френсисе, які звітують тобі. А оскільки ти — головний організатор, ти знаєш усе про їхні маленькі слабкості: хто втратив голову від кокаїну, хто з ким спить, де покласти диктофон...

Рум’янець злетів з його щік, обличчя зблідло, застигло, ніби алебастрова маска, але не очі.

— Можливість. І мотив,— прошепотіла вона, приголомшена.— З нізвідки до прем’єр-міністра всього за кілька місяців. Як же я так це випустила?

Вона струснула головою у самоглузуванні.

— Я випустила це, бо, думаю, я кохаю тебе, Френсисе.

— Що не робить тебе особливо об’єктивною. Як ти й сказала, Меті, ти не маєш бодай клаптика доказів.

— Та я знайду їх, Френсисе.

— Чи є якась радість у пошуках такої правди, Меті?

З неба впала одинока сніжинка. Дивлячись на неї, Уркгарт згадав дещо, що сказав йому старий озлоблений колега, коли він уперше увійшов до палати, про те, що жити у політиці так само безглуздо, як і покладати свої амбіції на сніжинку. Уособлення краси. А потім раз — і її вже немає.

— Як ти вбив Роджера? — запитала Меті.

Її охопив вогонь, полум’я розуміння, яке люто розгоралося. Уркгарт знав, що не було сенсу ухилятися.

— Я не вбивав його. Він сам себе вбив. Я просто дав йому пістолет, не більше. Трохи щурячої отрути, змішаної з кокаїном. Він був наркоманом, його тягнуло до саморуйнування. Така слабка людина.

— Ніхто не заслуговує на смерть, Френсисе.

— Тієї ночі ти сама казала, я ясно пам’ятаю твої слова. Я пам’ятаю все про ту ніч, Меті. Ти сказала, що хочеш збагнути владу. Компроміси, яких вона потребує, виверти, які вона тягне за собою.

— Але ж не це.