Розділ «Частина третя Роздача»

— Чарлі, ні в чому з усього цього немає для мене жодного сенсу. Нема за що вхопитися. На мою думку, хтось навмисне хотів підкопатися під вашого брата, звинувативши вас.

— Справді? — його старі устричні очі затремтіли з інтересом.— Хто б таке зробив?

— Я не знаю. У мене є лише підозри. Я прийшла, щоб дізнатися, чи не зможете ви наштовхнути мене на щось конкретніше.

— Міс Сторін... Меті, можна називати вас так? Ви ж сказали, що ми старі друзі... Я п’яниця. Я навіть не можу згадати, як познайомився з вами. Тож чим я можу зарадити? Моє слово взагалі не має ніякої ваги.

— Я не суддя і не обвинувач, Чарлі. Просто намагаюся скласти докупи мозаїку з тисячі розкиданих шматочків.

Його стомлені очі поглянули за схили в напрямку Довера й Каналу, так ніби там лежав інший світ.

— Меті, я силкувався пригадати, повірте мені. Думка про те, що я збезчестив Генрі й змусив його подати у відставку, завеликий тягар для мене. Та я не знаю, в чому полягає правда. Я не можу вам допомогти. Я навіть собі не можу дати раду.

— Ви не можете пригадати нічого щодо покупки стількох акцій?

— Я був дуже хворий. І дуже п’яний. Є багато речей, спогадів про які я не маю.

— І ви не могли б згадати, звідки взяли гроші і що зробили з виторгом?

— Видається дуже малоймовірним, щоб у мене завалявся невеликий статок і щоб я цього не пам’ятав чи, що більш імовірно, витратив його на алкоголь. І я гадки не маю, куди поділися гроші. Навіть я не можу пропити п’ятдесят тисяч фунтів усього за кілька тижнів.

— А як щодо фальшивої адреси в Педингтоні?

— Так, про це щось казали. Цілковита загадка. Навіть коли я тверезий, то не знаю, де в Педингтоні Прейд-стріт, тож безглуздо було би припускати, що я дістався туди п’яним. Це протилежний кінець Лондона від того місця, де я мешкаю.

— Але ж ви використали її — так кажуть — для свого банку, туди ж вам надсилали й літературу з партії.

Чарльз Колінґридж раптово зареготався, і так гучно, що в кутиках його очей почали збиратися сльози.

— Меті, люба, ви починаєте відновлювати мою віру в себе. Байдуже, наскільки я п’яний, та я б ніколи не виказав ніякого інтересу до політичної агітації. Я протестую, коли під час виборів ці штуки запихають мені в поштову скриньку; а платити за це щомісяця було б образою для мене!

— Жодних друкованих матеріалів?

— Ніколи!

Осіннє листя неслося по газону. Сонце опускалося дедалі нижче, і тепле червоне світло заповнило небо, підсвічуючи Чарльзове обличчя. Здавалося, він помітно здоровішав і був задоволений.

— Я не можу нічого довести. Але, даю слово джентльмена, я не вірю, що винен у речах, які, як кажуть, я зробив.