Розділ «Частина третя Роздача»

Секретар звів погляд, повний жалю і вдячності.

— До речі, Ґреме, можливо, що Теді Вільямс захоче зв’язатися зі мною і переконати скоротити виборчий процес. Я недоступний. Вам слід прояснити йому, що вам дали інструкції, а не умови для переговорів, і їх потрібно оголосити в обов’язковому порядку до дванадцятої тридцять.

Запала коротка пауза.

— В іншому разі, перекажіть йому, я буду змушений злити цю інформацію сам.

Течія не чекає ні на кого, і вона вже підступала до Майкла Семюела. Щойно Колінґридж оголосив про свою відставку, Майкл проконсультувався зі своїм наставником, Теді Вільямсом.

— Терпіння, Майкле,— порадив старший чиновник.— Ти майже напевно будеш наймолодшим кандидатом. Казатимуть, що ти надто неоперений, надто недосвідчений і надто амбіційний. Тож особливо не подавай вигляду, що хочеш цю посаду. Вияви трошки стриманості й дай їм самим прийти до тебе.

Це виявилося чудовою порадою, але цілком невідповідною до обставин. Тільки-но «Кронікл» потрапив на вулиці, просуваючи ім’я Семюела, як Уркгарт з’явився перед телевізійними камерами, щоб підтвердити, що не має ніякого наміру балотуватися.

— Звісно, мені лестить, що моє ім’я взагалі згадали, та як на мене, найкращим в інтересах партії було б, якби я як головний організатор залишився цілком безстороннім у цьому змаганні,— сказав він, смиренно кивнувши, перш ніж зникнути, в той час як юрба вигукувала йому вслід питання, що лишалися без відповіді.

Розпочалися пошуки Семюела, а вихід детального розкладу виборів, який випустили пізніше того ранку, підлив олії до вогню. Заки захекані інквізитори вистежили його в готелі «Інтерконтиненталь» біля Гайд-парку, саме перед ранньою обідньою зустріччю, вони були не в тому гуморі, щоб приймати умовні відповіді. Семюел не міг сказати «ні», а вони не могли прийняти «можливо», не тоді, коли дізналися, що він уже призначив ядро своєї виборчої команди. Тож після значного тиску він був примушений зробити заяву на сходах готелю, серед хаосу багажу і розгорнутих парасоль, що він справді балотуватиметься.

Новини о першій показали контраст між Уркгартом, сповненим гідності старшим чиновником, який відмовляється балотуватися, і явно нетерплячим Семюелом, який проводить імпровізовану прес-конференцію на вулиці, запускаючи себе як першого офіційного кандидата приблизно за місяць до першого голосування.

Уркгарт дивився цей матеріал з величезним задоволенням, коли задзвонив телефон. В слухавці вдалині почувся звук змивання унітазу, який розчинився у безпомилковому сміху Бена Лендлеса, перш ніж на лінії стихло.

Розділ двадцять дев’ятий

Деякі політичні кар’єри нагадують книжку, яку внесли не в той реєстр у Британській бібліотеці. Це непомітна помилка, як воно часто і трапляється, та результатом є довічне забуття.

— Це те, що тобі треба?

У голосі Краєвскі досі вчувався біль від їхньої останньої зустрічі. Відтоді він уникав Меті у ньюзрумі, та зараз він схилився над її плечем, обережно, щоб не надто наблизитися, тримаючи в руці великий конверт з манільського паперу. Опустив конверт перед нею, і вона дістала з нього кольорову фотографію десять на дванадцять. На неї дивилося обличчя водія, зернисте й деформоване, але помірної чіткості.

— Фреді не схибив,— провадив Краєвскі.— Вчора він узяв фото з собою на зібрання АА, і керівник групи негайно його впізнав. Це лікар Роберт Кристіан, відомий авторитет у лікуванні алко- і наркозалежності. Керує лікувальним центром у великому приватному будинку поблизу південного узбережжя в Кенті. Знайдеш лікаря Кристіана — і, можу побитися об заклад, ти знайшла Чарлі.

— Джонні, навіть не знаю, як тобі дякувати,— захоплено сказала вона.

Та його вже не було.

Наступний день, субота, для Меті не був робочим. Відразу ж після раннього обіду вона залізла у свій старий «БМВ», заправила його бензином і спрямувала у бік Довера. Дороги були забиті, й вона проштовхувалася крізь гринвіцький натовп, що саме вирушив на закупи, поки не виїхала на А2, стару римську дорогу, яка вела від Лондона до самого серця Кенту. Та провела її через кафедральне місто Кентербері, і за кілька миль від нього Меті звернула до мальовничого села Барем. Дорожня карта не змогла допомогти їй розшукати неподалік ще менше село Норбінґтон, проте, за допомогою кількох місцевих, згодом Меті опинилася біля великого вікторіанського будинку, де серед кущів виднілася матова вивіска, яка оголошувала, що це лікувальний центр «Братерство».

На вкритій листям під’їзній алеї стояло кілька машин, а вхідні двері були відчинені. Меті здивувалася, побачивши, як навколо вільно гуляють люди і нема жодних ознак грізних медсестер у білих халатах, яких вона очікувала побачити: ті мали би патрулювати територію в пошуках потенційних утікачів. Меті припаркувала машину на дорозі й, посмоктуючи м’ятний льодяник для хоробрості, обережно пішла уздовж алеї.