Розділ «Частина перша Перетасовка»

— Роджере, ви регулярно виставляли рахунки агенції без чіткого звітування на суму в двадцять дві тисячі триста фунтів, починаючи з вересня минулого року. Те, що спершу було невеликими сумами, за останні місяці зросло до чотирьох тисяч на місяць. У вас не може бути аж стільки напоїв і обідів, навіть під час передвиборчої кампанії.

— Я запевняю вас, Френсисе, що всі витрати, за які я виставляв рахунки, були законні!

— І дорогі, правда ж? Кокаїн.

О’Нілові затуманені очі завмерли від жаху.

— Роджере, як головному організатору, мені потрібно знати про будь-яку проблему, відому людству. Мені доводилося мати справу з побиттям дружин, подружніми зрадами, шахрайством, психічними розладами. Навіть був випадок інцесту. Ні, все гаразд, ми, звісно ж, не дали цій людині взяти участь у перевиборах, та, створивши публічну метушню, нічого не доможешся. Саме тому про такі випадки майже ніколи не чутно. З інцестом був уже перебір, Роджере, та зазвичай ми не моралізуємо. У моїй книзі кожному дозволяється одне попущення, за умови, що воно залишиться приватним.

Він спинився; до О’Нілових очей повертався блиск — блиск відчаю.

— Один з моїх молодших організаторів — лікар. Я призначив його, щоб виявляти ознаки перевтоми. Зрештою, ми маємо піклуватися про триста з гаком парламентарів, а всі вони живуть під колосальним тиском. Ви б здивувалися, зі скількома випадками вживання наркотиків ми стикаємось. У нас є мила і вкрай закрита клініка-витверезник біля самого Доверу, куди ми запроторюємо таких людей, іноді й на кілька місяців. Більшість повністю виліковується; серед них є навіть старший міністр,— Уркгарт нахилився, щоб скоротити відстань між ними.— Але це допомагає вчасно їх спіймати, Роджере. Кокаїн віднедавна став справжньою проблемою. Кажуть, що він модний — хай що це означає — і його до біса легко дістати. Як то кажуть, робить з хорошої людини неперевершену. На жаль, він викликає сильну залежність. А ще він дорогий.

Під час монологу Уркгарт бодай на секунду не зводив очей з О’Ніла. Він знайшов щось гостре й непереборне в агонії, що по смужці зрізала шкіру з О’Ніла. Будь-який сумнів, який міг у нього лишатися щодо діагнозу, змело тремтіння рук, а ще губи, які розтулилися, та так і не змогли нічого сказати. Коли О’Ніл нарешті дібрав слова, це більше нагадувало скигління.

— Що ви таке кажете? Я не наркоман. Я не вживаю наркотиків!

— Ну звісно ж, ні, Роджере,— Уркгарт підібрав найбільш заспокійливий тон.— Але я гадаю, ви повинні усвідомити, що можуть знайтися люди, які дійдуть невтішного висновку щодо вас. А прем’єр-міністр, самі знаєте, особливо в його теперішньому настрої, не з тих, хто ризикуватиме. Повірте мені, будь ласка, це не засудження людини без суду й слідства, а просто вибір спокійного життя.

— Генрі цьому не повірить! Ви ж не сказали йому...— О’Ніл задихався так, ніби його буцнув розлючений бугай.

— Авжеж ні, Роджере. Я хочу, щоб ви вбачали в мені друга. Але голова партії...

— Вільямс? А що він сказав?

— Про наркотики? Нічого. Та боюся, наш любий лорд не з ваших відданих прихильників. Він був не дуже корисний для прем’єр-міністра. Здається, він вважає, що за результати виборів варто винити вас, а не його.

— Що? — слово прозвучало, ніби писк.

— Не турбуйтеся, Роджере, я поговорив за вас. Нема чого боятися, поки ви користуєтеся моєю підтримкою.

Уркгарт знав, що робить, з усією повнотою усвідомлював параною, яка охоплює розум кокаїнового наркомана і той вплив, який його вигадана історія про розчарування голови справить на загострені емоції О’Ніла. Цей чоловік мав потяг до слави, якої можна досягти лише через тривалий патронаж прем’єр-міністра; це було щось, втрату чого він не пережив би. «Поки ви користуєтеся моєю підтримкою». Слова дзвеніли у О’Нілових вухах. Вони означали «одна помилка — і ти труп». О’Ніла обплела павутина жаху. Час було запропонувати йому вихід.

— Роджере, я бачив, як плітки знищили багатьох людей. Коридори у всьому Вестмінстері можуть стати полем бою. Це було б трагедією, якої я б собі ніколи не пробачив, якби вас віддали на поталу через вороже ставлення Теді Вільямса а чи просто тому, що люди не так зрозуміли ваші кредити на витрати і вашу... сінну лихоманку.

— То що ж мені робити? — голос був жалібний.

— Робити? Нічого, Роджере, довіртеся мені. Вам необхідна міцна підтримка у внутрішніх колах партії, особливо зараз. Вода підіймається дедалі вище, човен прем’єр-міністра набирає воду, і той не замислюючись викине за борт когось такого, як ви, щоб лише врятуватися самому. Такі люди мають вас за баласт.