Розділ «Частина друга Свідчення»

Княгиня перервала вибачення мсьє Бука.

— Ви не маєте вибачатися, мсьє, — сказала вона. — Скоєно вбивство. Потрібно виконати певні процедури. Ось і все.

— Vousêtesbienamiable, Madame[69].

Вона злегка схилила голову, коли вони йшли.

Двері наступних двох купе були зачинені. Мсьє Бук помовчав і почухав голову.

— Хай йому грець! — сказав він. — Тут можуть виникнути проблеми. У них дипломатичні паспорти. Їхній багаж огляду не підлягає.

— Від митного огляду, так. Але вбивство — це інше.

— Я знаю. Все ж таки — ми не хочемо мати ускладнень…

— Не засмучуйтеся, любий друже. Граф і графиня будуть розсудливими. Бачте, якою люб’язною щодо цього була княгиня Драґомірова.

— Вона справді grande dame[70]. Ці двоє теж мають такий самий суспільний статус, але граф справив на мене враження людини із трохи лихим норовом. Він був незадоволений, коли ви наполягли на тому, щоб допитати його дружину. А це роздратує його ще більше. Думаю… е-е-е… ми їх пропустимо. Зрештою, що спільного в них може бути з цією справою? Навіщо мені створювати собі непотрібні клопоти?

— Не можу з вами погодитися, — мовив Пуаро. — Я упевнений, що граф Андрені буде розсудливим. Принаймні хоч спробуймо.

І до того, як мсьє Бук зміг відповісти, він різко постукав у двері № 13.

Голос ізсередини гукнув:

— Entrez.

Граф сидів у кутку біля дверей і читав газету. Графиня скрутилася у протилежному кутку біля вікна. Голова була на подушці, і схоже було, що вона спала.

— Перепрошую, Monsieurle Comte[71], — почав Пуаро. — Прошу, пробачте це вторгнення. Ми обшукуємо увесь багаж у потягу. У більшості випадків проста формальність. Але це треба зробити. Мсьє Бук підказує, що, оскільки у вас є дипломатичний паспорт, ви цілком можете вимагати, щоб для вас зробили виняток.

Граф на якусь мить задумався.

— Дякую, — сказав він. — Але я не думаю, що проситиму, щоб для мене зробили виняток. Я навіть волів би, щоб мій багаж оглянули так само, як і інших пасажирів.

Він обернувся до дружини.

— Сподіваюся, ти не заперечуєш, Елено?