Розділ «Частина друга Свідчення»

Вона зупинилася, відкривши рота, здавалося, вона знову налякана.

— Ні, ні, — сказав Пуаро. — Я запевняю вас, усе добре. Бачите, я скажу вам, як це трапилося. Цей чоловік, чоловік, якого ви бачили в уніформі спального вагона, який виходить із купе вбитого. Він наштовхується на вас. Це для нього невдача. Він сподівався, що ніхто його не побачить. Що робити далі? Він змушений позбутися уніформи. Вона тепер не охорона, а небезпека.

Його погляд упав на мсьє Бука й доктора Константіна, які уважно слухали.

— Бачите, надворі сніг. Сніг, який завадив усім його планам. Де він може заховати цей одяг? Усі купе зайняті. Ні, він проходить повз одне, у якому відчинені двері, і, схоже, воно не зайняте. Воно явно належить жінці, з якою він щойно зіткнувся. Він непомітно входить, знімає уніформу й поспішно засовує її у валізу на полиці. Поки її знайдуть, мине трохи часу.

— А тоді? — запитав мсьє Бук.

— Це ми мусимо обговорити, — мовив Пуаро, глянувши із застереженням.

Він підняв кітель. Ґудзик, третій знизу, був відсутній. Пуаро запхав руку до кишені й вийняв пропускний ключ провідника, який використовувався, щоб відмикати двері в купе.

— Ось пояснення того, як той чоловік зміг проходити крізь замкнені двері, — сказав мсьє Бук. — Ваші запитання до місіс Габбард були зайві. Замкнені чи незамкнені були суміжні двері, а той чоловік міг легко пройти через них. Зрештою, якщо форма провідника спального вагона, чому б і не його ключі?

— Чому ні, справді, — мовив Пуаро.

— Ми мали б це знати, дійсно. Пам’ятаєте, Мішель сказав, що двері в коридор у купе місіс Габбард були замкнені, коли він зайшов, щоб відповісти на дзвінок.

— Це так, мсьє, — мовив провідник. — Тому я подумав, що леді, мабуть, наснилося.

— Але тепер усе зрозуміло, — продовжив мсьє Бук. — Без сумніву, він збирався замкнути внутрішні двері також, але, мабуть, почув якийсь рух на ліжку, і це його налякало.

— Залишилося, — сказав Пуаро, — знайти яскраво-червоне кімоно.

— Правда. А ті два останніх купе зайняті чоловіками.

— Тим не менш, ми їх теж обшукаємо.

— Без сумніву. Крім того, я пам’ятаю, що ви сказали.

Гектор Макквін охоче погодився на обшук.

— Я тільки за те, щоб ви це зробили, — мовив він, сумно всміхаючись. — Я відчуваю, що саме я найпідозріліша особа в потягу. Вам лише потрібно знайти заповіт, у якому старий залишив мені всі свої гроші, і вважайте, що справу вирішено.

Мсьє Бук підозріливо глянув на нього.

— Це лише мій жарт, — мовив він квапливо. — Він ніколи б не залишив мені ані цента, справді. Я просто був йому корисний: знання мов і таке інше. Ви схильні до невдач, якщо розмовляєте лише хорошою американською. Я сам не лінгвіст, але володію французькою, німецькою та італійською для рівня крамниці чи готелю.