Розділ «Частина друга Свідчення»

— Ні, сер, — рішуче відповів молодий американець. — Якби я це знав, я б радше дозволив відтяти собі праву руку, аніж був би його секретарем.

— Мсьє Макквіне, вас це дуже вразило?

— У мене для цього є особлива причина. Мсьє Пуаро, мій батько був окружним прокурором, який вів цю справу. Я не раз бачив місіс Армстронґ, то була мила жінка. Така ніжна й згорьована. — Його обличчя потемніло. — Хто б це не був, Ретчетт чи Кассетті, він отримав те, на що заслужив. Тепер я радію з його смерті. Така людина не має жити!

— Скидається на те, що ви б самі не відмовилися це зробити?

— Так. Я… — Він замовк, потім винувато почервонів. — Здається, я сам себе обмовляю.

— Я був би більш схильний підозрювати вас, мсьє Макквіне, якби ви виказували велике горе через смерть вашого працедавця.

— Не думаю, що міг би це зробити навіть заради того, щоб врятувати себе від електричного стільця, — похмуро сказав Макквін.

А потім додав:

— Не те, щоби я був сильно допитливий, але як ви це вирахували? Маю на увазі, особу Кассетті.

— По уривку листа, знайденому в його купе.

— Однозначно, це було дуже необачно з боку старого?

— Це залежить, — сказав Пуаро, — з якої точки зору на це подивитися.

Для молодого чоловіка, здавалося, це зауваження було досить незбагненним. Він витріщився на Пуаро, ніби намагався його зрозуміти.

— Моє завдання, — сказав Пуаро, — дізнатися про пересування всіх у цьому потягу. Без образ, розумієте? Це лише формальність.

— Звичайно. Почнімо й дозвольте мені довести вам, що я чистий.

— Навряд чи мені треба запитувати у вас номер вашого купе, — усміхаючись сказав Пуаро, — тому що на одну ніч я був вашим сусідом. Це купе другого класу № 6 і 7, і, коли я вас покинув, ви залишились там самі.

— Це так.

— Тепер, мсьє Макквіне, розкажіть, будь ласка, про ваші переміщення з того моменту, як ви залишили вагон-ресторан.

— Це досить легко. Я повернувся до себе в купе, трохи читав, у Белграді вийшов на платформу, подумав, що надто холодно, і повернувся. Потім я трохи поспілкувався з молодою американкою із сусіднього купе. Опісля я розговорився з англійцем, полковником Арбатнотом — мені здається, коли ми розмовляли, ви проходили повз нас. Потім я зайшов до містера Ретчетта і, як я вже казав, зробив кілька нотаток щодо листів, які мав написати. Я побажав йому на добраніч і залишив його. Полковник Арбатнот усе ще був у коридорі. Його купе вже було постелено на ніч, тому я запропонував йому піти до мене. Я замовив випивку, і ми трохи посиділи. Обговорювали світову політику та індійський уряд, а також наші власні проблеми з фінансовою ситуацією і кризу Волл-стрит. Я зазвичай недолюблюю британців — вони зверхні — але цей мені сподобався.

— Ви не пам’ятаєте, о котрій він пішов?