Розділ «Частина друга Свідчення»

— У якому сенсі засмучений?

— Через листа, що читав. Він запитав мене, чи то я приніс його в купе. Звичайно, я сказав йому, що нічого такого не робив, але він вилаяв мене і чіплявся до всього, що я робив.

— Це було незвично?

— О ні, сер, він міг легко розлютитися, усе залежало від того, що його засмучувало.

— Ваш господар колись приймав снодійне?

Доктор Константін нахилився трохи вперед.

— Завжди, коли подорожував потягом, сер. Він сказав, що інакше не міг заснути.

— Ви не знаєте, що саме він приймав?

— Сер, я цього точно не можу сказати. На пляшечці не було жодного напису. Просто «Снодійне, приймати перед сном».

— Він приймав його минулого вечора?

— Так, сер. Я налив трохи у склянку і поставив на туалетний столик.

— Тобто ви власне не бачили, як він його приймає?

— Ні, сер.

— Що було далі?

— Я спитав, чи потрібно ще щось зробити, і уточнив містера Ретчетта, коли зайти до нього вранці. Він попросив не турбувати, допоки сам не подзвонить.

— Це для нього звично?

— Цілком звично, сер. Зазвичай він дзвонив провіднику, а потім, коли був готовий вставати, кликав мене.

— Він зазвичай вставав рано чи пізно?

— Сер, це залежало від його настрою. Іноді він вставав до сніданку, іноді міг не вставати аж до обіду.

— Тож ви не хвилювалися, коли зранку ніхто вас не покликав?