Розділ «Частина друга Свідчення»

Чоловік задумався.

— Думаю, одна леді пішла в туалет у кінці вагона.

— Яка саме леді?

— Я не знаю, мсьє. Це було далеко по коридору, а вона стояла спиною до мене. На ній було червоне кімоно з драконами.

Пуаро кивнув.

— А після цього?

— Нічого, мсьє, аж до ранку.

— Ви впевнені?

— А, вибачте, ви ж самі відчинили двері й на секунду виглянули.

— Добре, мій друже, — сказав Пуаро. — Мені стало цікаво, чи ви це згадаєте. До речі, я прокинувся від того, що щось важке гупнуло до моїх дверей. Ви не знаєте, що це могло б бути?

Чоловік витріщився на нього.

— Нічого не було, мсьє. Нічого, я впевнений у цьому.

— Значить, це був cauchemar[50], — філософськи сказав Пуаро.

— Хіба що, — сказав мсьє Бук, — ви чули щось із сусіднього купе.

Пуаро не звернув уваги на це припущення. Можливо, він не хотів цього робити в присутності провідника.

— А тепер підійдімо до цієї проблеми з іншого боку, — сказав він. — Припустимо, що минулого вечора вбивця сів у потяг. Абсолютно очевидно, що він не міг його залишити після вчинення злочину…

П’єр Мішель похитав головою.

— Але він і не може десь ховатися?

— Усе добре обшукали, — сказав мсьє Бук. — Друже, відкиньте цю ідею.

— Крім того, — сказав Мішель, — ніхто не міг потрапити в спальний вагон так, щоб я цього не помітив.