Розділ «Частина друга Свідчення»

— Можливо. Тепер, мсьє, я гадаю, що поки ви розмовляли з полковником Арбатнотом, двері вашого купе були відчинені?

Гектор Макквін кивнув.

— Скажіть мені, якщо можете, чи хтось проходив цим коридором після того, як потяг виїхав із Віньківців, і аж допоки ви не розійшлися спати?

Макквін насупився.

— Здається, провідник проходив, — сказав він, — він ішов від вагона-ресторану, а в протилежний бік пройшла жінка.

— Яка жінка?

— Не можу сказати. Я справді не помітив. Розумієте, я сперечався з Арбатнотом. Я просто пам’ятаю, що побачив, як повз двері промайнув червоний шовк. Я не дивився, і взагалі не бачив обличчя. Як ви знаєте, моє купе повернене в бік вагона-ресторану, тому жінка, яка проходила коридором у тому напрямку, була до мене спиною.

Пуаро кивнув.

— Припускаю, вона йшла в туалет?

— Я так думаю.

— А ви бачили, як вона поверталася?

— Ні, тепер, коли ви згадали про це, я не помітив, щоби вона поверталася, але думаю, вона таки повернулася.

— Ще одне запитання. Мсьє Макквіне, ви курите люльку?

— Ні, сер.

Пуаро на мить замовк.

— Думаю, наразі це все. Тепер я хотів би поговорити з камердинером містера Ретчетта. До речі, ви завжди їздите другим класом?

— Він так. Але я зазвичай їжджу першим — якщо це можливо, то в сусідньому купе з містером Ретчеттом. Більшу частину багажу він залишає в моєму купе, тож у будь-який час може легко дістатися до нього чи до мене. Але цього разу всі місця в першому класі були заброньовані, за винятком одного, яке він і взяв собі.

— Розумію. Дякую вам, містере Макквіне.

Розділ третій

Свідчення камердинера