Розділ «Частина друга Свідчення»

Жестом мсьє Бук дав зрозуміти, що троє провідників можуть іти.

— У нас є ще вісім пасажирів, — сказав Пуаро. П’ять пасажирів першого класу — княгиня Драґомірова, граф і графиня Андрені, полковник Арбатнот і містер Гардман. І троє другого класу — міс Дебенгем, Антоніо Фоскареллі та покоївка леді фройляйн Шмідт.

— З ким ви зустрінетеся спочатку, з італійцем?

— Ви постійно твердите про свого італійця! Ні, ми почнемо з вершини дерева. Можливо, мадам княгиня буде така ласкава присвятити нам кілька хвилин свого часу. Мішелю, передайте їй наше повідомлення.

— Так, мсьє, — сказав провідник, який саме виходив із вагона.

— Скажіть їй, що ми можемо почекати на неї в її купе, якщо вона не захоче приходити сюди! — вигукнув мсьє Бук.

Але княгиня Драґомірова на це не погодилась. Вона з’явилася у вагоні-ресторані, трохи нахилила голову й сіла навпроти Пуаро.

Її маленька жаб’яче обличчя видавалося навіть жовтішим, ніж напередодні. Вона однозначно була негарна, як жаба, її очі були, наче коштовне каміння, темні й владні, і викривали приховану енергію та інтелектуальну силу, яка одразу відчувалася.

Її голос був глибоким, дуже чітким і трохи скрипучим.

Вона урвала пишномовну фразу з вибаченнями мсьє Бука.

— Не потрібно вибачатися. Я розумію, сталося вбивство. Тож природно, що необхідно опитати всіх пасажирів. Я радо допоможу всім, чим тільки зможу.

— Мадам, ви сама люб’язність, — сказав Пуаро.

— Зовсім ні. Це мій обов’язок. Що ви хочете знати?

— Ваше повне ім’я та адресу, мадам. Можливо, ви воліли б самі їх написати?

Пуаро простягнув аркуш паперу й олівець, але княгиня відклала їх убік.

— Ви можете самі записати їх, — сказала вона. Там нічого складного — Наталія Драґомірова, Клебер-авеню, 17, Париж.

— Мадам, ви їдете додому з Константинополя?

— Так, я зупинялася у посольстві Австрії. Зі мною була моя покоївка.

— Чи не будете ви такі ласкаві дати мені короткий звіт про ваші пересування вчора після вечері?

— Охоче. Поки я була у вагоні-ресторані, попросила провідника розстелити мені ліжко. Одразу після вечері я пішла спати. Десь до одинадцятої я читала, потім вимкнула світло. Я не могла заснути через ревматичні болі, від яких страждаю. Приблизно за чверть перша я викликала свою покоївку. Вона зробила мені масаж, а потім читала вголос, поки я не заснула. Я не можу сказати точно, коли вона пішла. Можливо, за півгодини, а можливо, і пізніше.