Розділ «Словник імен, назв, термінів»

АНАФЕМА (анатема) — відлучення від християнської церкви, прокляття; часом — сам відлучений.

АНТОНІЙ Марк (бл. 83—30 до н.е.) — римський полководець і державний діяч, соратник Цезаря.

АНТОНІЙ МАРК (Марк Аврелій Антоній) — римський імператор (161—180), філософ, послідовник стоїчної філософії. Сином М. Аврелія був Коммод, надмірно жорстокий і розбещений; правив у Римі протягом 180—192 рр.

АНХІЗ — міфічний цар Дардану, коханець Афродіти, яка народила йому сина Енея.

АПЕЛЛЕС (356—308 до н.е.) — найславетніший грецький художник, жив при дворі Александра Македонського, написав його портрет.

АПОКАЛІПСИС «Одкровення Іоанна Богослова» — одна з книг Нового завіту, найдавніша пам’ятка християнської літератури (написана протягом 68—69 рр.). Автор невідомий. Книга сповнена пророцтв про кінець світу.

АПОЛЛОН — у давньогрецькій міфології син Зевса, бог сонячного світла, покровитель мистецтва й літератури. Володів даром віщування. Найголовніші центри культу Аполлона — острови Делос, Родос та місто Дельфи. У храмах Аполлона містились оракули. Найвідоміший — Дельфійський оракул. Жрекиня (піфія) сідала на золотий триніжок над розщелиною, з якої йшли отруйні випари. Чманіючи від цього, вона вигукувала незрозумілі слова, а жерці тлумачили їх як волю Божу. Одним із атрибутів Аполлона були лук і золоті стріли, якими він вражав ворогів. Саме тому причиною раптової й незрозумілої смерті людей (особливо під час пошесті) колись вважали Аполлонові стріли; ототожнювано їх, певно, з сонячними променями. У римській міфології — Феб.

АПОСТОЛИ — мандрівні проповідники в ранні часи християнства. Церквою канонізовано 12 апостолів, учнів Христа, яких він сам нібито виділив з-посеред багатьох для проповіді нового вчення. «Послання» апостолів входять до складу так званого Нового завіту.

АПУЛЕЙ (народився бл. 124 р. н.е.) — римський письменник. Відомий його твір «Метаморфози» («Золотий осел»), в якому реалістичні й сатиричні картини життя поєдналися з еротикою, фантастикою і містикою.

АРГІВ’ЯНИН — житель міста Аргоса.

АРГОС — головне місто Арголіди у північно-східній частині Пелопонесу (Греція). В Аргосі стояла велична статуя Гери, створена відомим митцем Поліклетом.

АРГУС — багатоокий велетень у давньогрецькій міфології. Зевсова дружина Гера, перетворивши коханку свого чоловіка Іо на корову, веліла Аргусові стерегти її. Переносно Аргус — невсипущий сторож.

АРІСТОТЕЛЬ (384—322 до н.е.) — один з найбільших грецьких філософів і вчених. Творча спадщина Арістотеля величезна. Вона охоплює найрізноманітніші галузі знань: філософію, історію, політику, природознавство, логіку, психологію, етику, естетику тощо. Найвідоміші його твори: «Фізика», «Метафізика», «Політика», «Органон», «Поетика». Найкращою формою правління для держави Арістотель вважав ту, при якій влада належить усьому суспільству. У середні віки церква, вихолостивши матеріалістичні тенденції з Арістотелевого вчення, роздула ідеалістичні елементи, перетворивши його на «мертву схоластику». Спотворене таким чином вчення Арістотеля стало філософською основою християнської церкви — як католицької, так і православної, а сам Арістотель зробився внаслідок цього неспростовним авторитетом для теологів.

АРІСТОФАН (бл. 445—385 до н.е.) — великий грецький комедіограф, представник так званої староаттичної (або політичної) комедії. Твори Арістофана в історії літератури й театру — неповторний зразок політичної комедії, сповненої сатири, сміху та відвертого глузування.

АРТУР — один з королів стародавніх бриттів, герой народних кельтських сказань і легенд, що стали основою циклу рицарських романів «Круглого столу». Про Артура як історичну особу згадують кельтські та бретонські барди VIII ст., а також латинська хроніка.

АРХІЛОХ (2-а пол. VII ст. до н.е.) — грецький поет, представник сатиричної, так званої ямбічної лірики. Користувався величезною популярністю.

АСТРОЛОГ — псевдовчений, який, залежно від розміщення планет і сузір’їв під час народження людини, складав гороскоп, що визначав нібито її долю. На основі цього астрологи віщували майбутнє окремих людей і цілих народів, передбачали хід подій.

АТА (Ате) — в давньогрецькій міфології богиня, дочка Зевса, втілення божевілля, що затуманює розум людей і веде їх до згуби. Спочатку Ата мала владу й над богами, але розгніваний Зевс скинув її з Олімпу на землю, і відтоді вона стала владарювати лише над людьми.

АТЕЛЛАНА — невеличка з простим сюжетом народна комедія у Давньому Римі. Назва її походить від м. Ателли (місцевість Кампанія в Італії). П’єси ці веселі, сповнені дотепів і кумедних жартів, мали постійних персонажів: ненажеру, дурня, набридливого блюдолиза, скнару, блазня тощо.

АТЛАНТ (Атлас) — згідно з давньогрецьким міфом, титан, брат Прометея. За участь у боротьбі титанів проти богів Атлант був покараний: мусив тримати на своїх плечах небо. Від його імені походять назви: Атлантичний океан, Атлас (гірське пасмо на півночі Африки), атлас (географічна карта).