Розділ «Частина п’ята Ритуал Чуді[718]»

О 6:46 Майк Хенлон прокинувся в Деррійському міському шпиталі. Він повільно приходив до тями, немов спливав на поверхню з дна моря, і деякий час йому здавалося, що він спить. Коли так, це був дивний сон, тривожний, як сказав би старий лікар Абельсон, місцевий професор психології. Здавалося, причин для занепокоєння не було, та однаково Майк відчував її присутність — проста біла кімната волала про загрозу.

Поступово він зрозумів, що не спить. Проста біла кімната була лікарняною палатою. У нього над головою висіли пляшки: одна — з прозорою речовиною, а інша — з темно-червоною. Кров для переливання. Він побачив порожній екран телевізора, пригвинченого до стіни, і усвідомив, що у вікно монотонно стугонить дощ.

Майк спробував поворушити ногами. Одна рухалася вільно, та друга, його права нога, взагалі не ворушилася. Він її майже не відчував, і тоді до нього дійшло, що її міцно забинтовано.

Потроху він почав згадувати. Він сів писати в нотатнику, а тоді з’явився Генрі Баверз. Справжній привид з минулого, справжнє ретро. Сталася бійка, а потім…

Генрі! Куди він пішов? По інших?

Майк навпомацки пошукав шнур із кнопкою виклику. Він висів над узголів’ям ліжка, і Майк уже тримав його в руці, коли розчинилися двері. Там стояв санітар. Два верхніх ґудзики на халаті були розстебнуті, чорне волосся скуйовджене — через це він скидався на Бена Кейсі.[778] На шиї в нього висів медальйон зі святим Христофором. Навіть у зачмеленому, на-три-четверті-сплю стані Майк його миттєво впізнав. У 1958 році в Деррі вбили шістнадцятирічну дівчину на ім’я Шеріл Ламоніка — Воно вбило її. У неї був чотирнадцятирічний брат Марк, і наразі Майк бачив саме його.

— Марку? — кволо проказав він. — Мені треба з тобою поговорити.

— Цс-с-с-с, — шикнув Марк. Одну руку він тримав у кишені. — Без балачок.

Він зайшов до палати, і Майка вхопив страшний відчай, коли він побачив, як порожньо в очах Марка Ламоніки. Голова санітара хилилася трохи набік, наче він дослухався до далекої музики. Він дістав руку з кишені. У ній був шприц.

— Це допоможе тобі заснути, — сказав Марк і рушив до ліжка.

11

ПІД МІСТОМ / 6:04 РАНКУ

— Цс-с-с-с! — раптом шикнув Білл, хоча й не чулося ніяких звуків, окрім їхніх глухих кроків.

Річі запалив сірника. Стіни тунелю розсунулися, і п’ятеро людей здавалися дуже маленькими в цьому величезному просторі під містом. Вони скупчилися, і коли Беверлі побачила на підлозі велетенську бруківку та обвисле павутиння, вона, немов уві сні, відчула наплив дежавю. Вони зовсім близько. Зовсім близько.

— Що ти почув? — спитала вона, намагаючись угледіти джерело тієї тривоги.

З пітьми вигулькне якась нова несподіванка? Хтось замовляв Родана?[779] Прибульця з жаского фільму з Сіґурні Вівер? Велетенського щура з жовтогарячими очима та срібними зубами? Та нічого не було — лише запах пороху, і далеко-далеко гриміли стрімкі потоки води, наче каналізація почала переповнюватися.

— Щось не т-т-так, — мовив Білл. — Майк…

— Майк? — перепитав Річі. — Що з Майком?

— Я теж це відчув, — сказав Бен. — Невже… Білле, невже він помер?

— Ні, — відказав той. Його погляд був далеким, позбавленим емоцій — занепокоєння читалося лише в його голосі, в його напруженій поставі. — Він… В-в-він… — Білл глитнув. У його горлі щось клацнуло. Очі широко розкрилися. — О ні!..