Розділ «Частина п’ята Ритуал Чуді[718]»

8

ПУСТОВИЩЕ, 12:55

запустив ним у потік, оскаженілий та спантеличений.

— Куди вони в’їбали? — крутнувся він до Віктора.

Той повільно похитав головою.

— Хтозна, — відказав він. — Слухай, у тебе кров.

Генрі поглянув униз і побачив, що на промежині джинсів розплилася темна пляма завбільшки з четвертак. Біль ущух до пульсуючого поколювання, та труси здавалися надто малими й тісними. Яйця розбухли. Він знову відчув злість — вона сиділа всередині нього, мотузкою обкрутившись навколо серця. Це все вона.

— Де вона? — засичав він до Віктора.

— Хтозна, — знову сказав його товариш тим самим невиразним голосом. Він здавався загіпнотизованим, наче на сонці перегрівся, його думки літали деінде. — Певне, що втекла. Може, десь на півдорозі до Старого Відрога.

— Ні. Десь ховається. У них тут є якась хованка, і вона там. Може, то не халабуда на дереві, а щось інше.

— Що інше?

— Я… не… знаю! — прогорлав Генрі, і Віктор відсахнувся від нього.

Генрі стояв у річці Кендаскіґ, озираючись, а холодна вода вирувала навколо його кросівок. Його очі натрапили на циліндр, що стирчав з берега за двадцять футів нижче за течією — насосна. Він виліз із води й рушив до нього, відчуваючи, як його охоплює невідворотний страх. Здавалося, його шкіра напнулася сильніше, а очі розкрилися ширше, щоб бачити більше, ще більше; здавалося, він відчував, як малесенькі волоски ворушаться у вухах, наче водорості, збурені підводною течією.

З насосної долинав низький гул, а трохи далі виднілася труба, з якої неспинним потоком у Кендаскіґ текла брудна юшка.

Він нахилився над залізним ободом циліндра.

— Генрі? — збентежився Віктор. — Генрі, що ти робиш?

Баверз не звернув на нього уваги. Він припав оком до однієї з круглих дірок на кришці, але бачив лиш саму темряву. Крутнув головою, притулився до отвору вухом.

— Чекай…

Із чорноти до нього долинув голос, і Генрі відчув, як температура його тіла впала до нуля, а вени з артеріями завмерли, мов скуті льодом трубочки. Та з цим відчуттям прийшло практично незнайоме йому почуття — любов. Очі в нього широко розчахнулися. Клоунська усмішка вигнула його губи в здоровенну та бездушну дугу. То було голосище з місяця. Тепер Воно чулося з насосної. Його джерело було там… у каналізації.

— Чекай тут… пильнуй…