Розділ «Частина п’ята Ритуал Чуді[718]»

Борлак застрибав на його шиї. Бен поглянув на свої руки.

— Я не мав на увазі нічого особливого.

— Сподіваюся, ти жартуєш, — суворо зиркнула на нього Беверлі. — А якщо справді так, мій день геть спаскудиться. А він вже й без того котиться в прірву.

Так само дивлячись на руки, він нарешті ледь чутно заговорив:

— Ну, я люблю тебе, Беверлі, та я не хочу все зіпсувати.

— І не зіпсуєш, — сказала вона й пригорнулася до нього. — Зараз мені потрібна твоя любов. Вся любов, яка тільки є.

— Але ж тобі подобається Білл.

— Може, й так. Та це не важливо. Імовірно, це мало б якесь значення, якби ми були дорослими. Ви всі мені дуже подобаєтесь. Ви — мої єдині друзі. Я теж тебе люблю, Бене.

— Дякую, — мовив він, затнувся, та все ж зізнався, ледве спромігшись поглянути їй у вічі. — Це мій вірш.

Деякий час вони сиділи мовчки, притиснувшись одне до одного. Беверлі почувалася в безпеці. Почувалася захищеною. Образи викидного ножа та батьківського обличчя здавалися не такими загрозливими та яскравими. Те відчуття безпеки було важко збагнути, та Беверлі й не намагалася цього зробити, однак значно пізніше вона впізнає джерело цієї сили: вона перебувала в обіймах людини протилежної статі, і якщо буде така потреба, ця людина помре за неї без жодних вагань. Вона це просто знала — так їй сказав запах, який виділяло його тіло, і щось усередині неї (мабуть, її залози) озвалося на його присутність.

— Стривай, решта хлопців збиралася повернутися, — стрепенулася Бев. — Що, коли вони натраплять на Баверза?

Беверлі випросталась, упіймавши себе на тому, що мало не задрімала. Вона згадала, що Білл запросив Майка Хенлона до себе на обід. Річі збирався піти до Стена й перекусити сандвічами. А Едді пообіцяв, що знову принесе дошку для гри в «Парчизі». Скоро вони прийдуть, і навіть гадки не матимуть, що за небезпека чигає на них у Пустовищі.

— Треба їх застерегти, — сказала Беверлі. — Генрі потрібна не тільки я.

— Але якщо ми вийдемо, а вони повернуться…

— Так, але принаймні ми знаємо, що вони тут. А Білл та інші — ні. Едді навіть бігти не зможе. Вони й так йому руку зламали.

— Срака-банька, — насупився Бен. — Доведеться ризикнути.

— Так, — вона проковтнула клубок у горлі та глянула на «Таймекс». У темряві було важко розгледіти час, та вона гадала, що було кілька хвилин по першій. — Бене…

— Що?

— Генрі справді здурів. Він як той пацан із «Джунглів чорної дошки». Він хотів мене вбити, а його посіпаки збиралися йому допомогти.

— Та ти що, — не повірив Бен. — Він, звісно, скажений, та не настільки ж. Він просто…