— Га?! — загорлав Ригайло, звівшись на ноги. Грюкнуло, тупнуло, і в хатку знову посипалася земля. — Що, Генрі?!
Генрі щось прогорлав у відповідь, та Беверлі розчула лише «берег» та «кущики».
— Окей! — заревів Ригайло й востаннє пройшовся по ляді.
Знову хруснуло, цього разу гучніше, і на коліна Беверлі впала дерев’яна тріска. Вона зачудовано підняла її.
— Ще п’ять хвилин і все, — тихенько сказав Бен.
— Ти чув, як він стрельнув? — захихотіла Беверлі.
— Так, наче почалася Третя світова, — відповів він, теж засміявшись.
Нарешті їм не треба було стримуватися, і вони зареготали, затуляючи роти руками.
Трохи заспокоївшись, зненацька для самої себе й точно не тому, що це мало якусь нагальну потребу, Беверлі сказала:
— Дякую за вірша, Бене.
Бен одразу ж замовк і серйозно, сполохано глянув на неї. Він вийняв хустинку із задньої кишені й повільно обтер обличчя.
— За вірша?
— Хайку. За листівку з хайку. Це ж ти її відправив?
— Ні, — заперечив Бен. — Я не слав тобі жодних хайку. Бо якщо хлопчисько, такий товстун, як я, зробить щось подібне, дівчина візьме його на кпини.
— Я не сміялася. То був чудовий вірш.
— Я не зміг би написати нічого такого. Білл зміг би. Та не я.
— Білл писатиме, — погодилася вона. — Та не такі приємні речі. Можна твою хусточку?
Він подав їй носовичка, і вона заходилася ретельно витиратися.
— Як ти дізналася, що то я? — врешті поцікавився він.
— Не знаю. Просто здогадалася.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Воно» автора Стівен Кінг на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина п’ята Ритуал Чуді[718]“ на сторінці 26. Приємного читання.