Розділ «Частина четверта Липень 1958 року»

— То був не клоун, Великий Білле, — заперечив Річі. — Я ж казав тобі. Знаю, звучить дико, але то був вовкулака. Богом клянуся, я його бачив.

Річі з надією глянув на інших.

— Воно о-о-обернулося на вовкулаку с-саме для тебе, — відповів Білл.

— Шо?

— Не-невже не ро-ро-розумієш? Ти побачив в-в-вовкулаку, бо п-п-подивився той т-тупий фільм в «А-а-аладдіні».

— Щось я не второпаю.

— Здається, до мене дійшло, — тихо вимовив Бен.

— Я х-ходив до б-б-бібліотеки, ш-шукав в енцик-циклопедії, — сказав Білл. — Гадаю, це глах-глах…

Білл замовк, напружився, а потім видав:

— Гламор.

— Гламмер? — із сумнівом перепитав Едді.

— Г-г-гламор, — відказав Білл і вимовив слово по літерах. Він розповів друзям, що знайшов це визначення у словнику, а також прочитав цілий розділ із книги «Правда ночі». Слово «гламор» було гельською назвою істоти, що оселилася в Деррі. Протягом історії людства різні раси та культури утворювали свої визначення, але всі вони означали одне й те саме. Корінні народи Великих рівнин називали його «маніту» — дух, що набував подоби гірського лева, лося чи орла. Індіанці вірили, що маніту може вселятися в людей, і вони набувають сили, здатної перетворювати хмари на тотемних тварин. Мешканці Гімалаїв використовували назву «таллус», або «телус», — зла потойбічна істота, що читає думки та приймає форму найпотаємніших людських страхів. Жителі Центральної Європи знали його як «ейлака», брата «вурдерлака» чи вампіра. У Франції такого перевертня називали «лу-гару», що іншими мовами недбало перекладали «вовкулакою», проте, як зауважив Білл, «лу-гару» (він вимовляв це слово як «луп-гару»[631]) міг перетворюватися на кого завгодно: на вовка, яструба, вівцю чи навіть жука.

— А в тих статтях нічого не було про те, як знищити гламора? — спитала Беверлі.

Білл кивнув, хоча вигляд мав не дуже обнадійливий.

— У Г-г-гімалаях є о-один р-ритуал, але в-він досить г-г-гидотний.

Друзі подивилися на Білла. Вони не хотіли цього чути, але розуміли, що мусять.

— В-в-він на-називався Р-ри-туалом Ч-чюді, — сказав Білл та став пояснювати, у чому він полягав. Гімалайські святі могли вистежити телуса. Тоді телус висовував язика, а святий — свого. Язики треба було переплести та прикусити таким чином, щоб дух і людина зчепилися одне з одним та лишилися віч-на-віч.

— Ой, мене зараз знудить, — сказала Беверлі та перекотилася на бік. Бен несміливо погладив її по спині та озирнувся на друзів, перевіряючи, чи ніхто не помітив його жест. Ніхто не помітив, бо Невдахи зачаровано витріщалися на Білла.

— І що далі? — запитав Едді.

— Н-н-ну, — відповів Білл, — прозвучить д-д-дико, а в к-книзі було с-сказано, що треба ж-жартувати та з-загадувати з-з-загадки.