Розділ «Частина четверта Липень 1958 року»

— А ще мені треба йому дещо сказати. Боюся, він минулого разу не розчув.

— Що саме, Генрі? — бадьоро запитав Пітер. Йому просто було цікаво. Пітер Гордон походив із «добропорядної родини» Деррі, жив на Західному Бродвеї, а через два роки його мали відправити на підготовчі курси у Ґротон — принаймні, він так вважав того третього липня. Він був розумнішим за Віка Кріса, проте не встиг іще протусуватися з цією компанією достатньо довго, аби зрозуміти, як швидко зогниває Генрі.

— Потім дізнаєшся, — відповів Генрі. — А тепер заткайтеся, ми вже близько.

Вони були за двадцять п’ять ярдів від Майка, і Баверз уже відкрив рота, щоби віддати наказ схопити Хенлона, коли Лось Седлер пустив першу за день петарду. Напередодні Лось устиг в'їсти три порції печеної квасолі та тепер перднув так голосно, немов пальнув із рушниці.

Майк озирнувся. Генрі помітив, як у малого вирячились очі.

— Хапай його! — заволав Генрі.

Майк на мить закляк, а потім зірвався з місця та побіг, наче за ним гналася сама смерть.

6

Невдахи продиралися крізь зарості бамбуку в наступному порядку: Білл, потім Річі, за яким ішла Беверлі — така гарненька й струнка у своїх блакитних джинсах, білій безрукавці та шльопанцях на босу ногу, за нею плентався Бен, намагаючись не сопіти надто голосно (проте в той день стояла спека у вісімдесят один градус, а він одягнув один зі своїх розтягнутих спортивних светрів), далі — Стен, а Едді йшов позаду, тримаючи інгалятор у передній кишені штанів. Білл поринув у фантазії про джунглі та сафарі, що з ним часто траплялося, коли він блукав по таких місцях у Пустовищі. Високий білий бамбук обмежував виднокрай друзів, поки вони прокладали свою стежину крізь гущавину. Чорна земля чвакала під ногами, то тут, то там траплялися маленькі болітця, які треба було обходити чи перестрибувати, якщо ти не хотів намочити собі ніг. Застояна вода в калюжах переливалася кольорами напрочуд тьмяної веселки. Вологе повітря пахло нечистотами та прілою травою.

Білл зупинився на останньому повороті до Кендаскіґ та обернувся до Річі:

— П-попереду т-тигр, Т-т-тозіере!

Річі кивнув і повернув голову до Беверлі.

— Тигр, — видихнув він.

— Тигр, — переповіла дівчина Бенові.

— Людожер? — запитав Бен, затамувавши дихання, щоб не хекати.

— Він весь у крові, — відповіла Беверлі.

— Тигр-людожер, — прошепотів Бен Стену, а той передав новини Едді. Каспбрак аж почервонів від хвилювання.

Вони пірнули в бамбук, лишивши по собі тільки голий хвилястий клаптик чорної стежки. Тигр пройшов прямо перед ними, і вони майже побачили його: великий звір, вагою фунтів чотириста, який граціозно вигравав потужними м’язами під шовковистою смугастою шкірою. Вони майже побачили його зелені очі, побачили, що на морді запеклися краплі крові пігмейських воїнів, яких він пожер живцем.

Тихо, мелодійно й одночасно моторошно прошелестів бамбук, а потім знову стало тихо. Може, то подув літній вітерець… а може, то був африканський тигр, який прямував до Старого Відрогу по той бік Пустовища.

— Пройшов, — сказав Білл, судомно вдихнув і знову вийшов на стежку. Решта прослідували за ним.