Розділ «Частина четверта Липень 1958 року»

— …завдяки насосам.

— Нас-нас-насосам? — перепитав Білл, машинально відвертаючи голову. Коли він затинався на свистячих приголосних, то часто плювався.

— Дренажні насоси, — відповів батько. — Вони стоять у Пустовищі. Такі бетонні рукави, що стирчать фути на три з землі…

— Б-б-бен Г-г-г-генском називає їх но-норами м-морлоків, — посміхаючись, сказав тоді Білл.

Зак посміхнувся у відповідь… але то була лише тінь його колишньої посмішки. Вони сиділи в майстерні Зака, де він без особливого захоплення правив нагелі у стільцях.

— Звичайні дренажні насоси, малий. Вони стоять у циліндрах на глибині десяти футів та качають нечистоти та стічні води, коли схил землі вирівнюється чи трохи піднімається. Старі механізми, місту давно пора встановити нові, але Рада завжди посилається на нестачу коштів, коли приходить час планувати бюджет. Якби мені давали по четвертаку кожного разу, як я туди спускаюся і лагоджу один із тих двигунів, стоячи по коліна в лайні… але тобі воно не треба, Білле. Чом би тобі не піти подивитися телевізор? Гадаю, сьогодні показуватимуть «Шуґарфута»[628]…

— Але м-мені с-с-справді ці-цікаво, — відповів Білл, і не лише тому, що задовго до цієї розмови дійшов висновку, що десь під Деррі ховалося щось страшне.

— Навіщо тобі купка якихось дренажних насосів? — поцікавився Зак.

— Ш-ш-шкільний реф-реферат, — знайшов відмазку Білл.

— Зараз літо.

— Н-на н-н-наступний р-рік.

— Ну, тема не дуже цікава, — відповів Зак. — Учитель, мабуть, поставить тобі «незадовільно», бо ти його приспиш. Тож дивися, ось Кендаскіґ…

Зак провів пряму лінію серед дрібної тирси на поверхні столу, де лежала його столярна ножівка.

— …а ось Пустовище. Оскільки центр міста розташовано нижче, ніж житлові квартали, скажімо, Канзас-стрит, чи Старий Відріг, чи Західний Бродвей, то переважну більшість відходів треба викачувати вгору до річки. Нечистоти з будинків стікають у Пустовище самі по собі. Бачиш?

— Т-т-так, — відповів Білл і став ближче до тата, аби роздивитися ті лінії, став так близько, що притиснувся плечем до батьківської руки.

— Коли-небудь держава заборонить зливати необроблені нечистоти в річки й покладе край цій марудній справі. А поки ми маємо насоси в… як їх називає твій товариш?

— Нори морлоків, — відповів Білл без жодного натяку на заїкання, хоча цього не помітив ані його батько, ані він сам.

— Так. Ось для чого в норах морлоків стоять насоси. Менше з тим, вони працюють у нормальному режимі, окрім тих випадків, коли сильно дощить чи розливається річка. Бо, хоча водостоки та каналізація з насосами створювалися як дві окремі системи, вони повсякчас перетинаються між собою. Бачиш?

Він намалював кілька хрестів по лінії, яка позначала Кендаскіґ, і Білл кивнув.

— Ну, єдина річ, яку ти мусиш знати про дренажні системи, це те, що вода тече всюди, де тільки зможе. Коли рівень води підіймається, то водостоки затоплюються так само, як і каналізація. Коли рівень у водостоках досягає тих насосів, стається коротке замикання і система відрубується. А це завдає клопоту мені, бо я їх лагоджу.