Розділ «Частина четверта Липень 1958 року»

— Я малий, а ти старенька, — раптом завів Стен Юріс, на диво вдало імітуючи голос Пола Енки[638], — так уже сталося, рідненька…

— То він співа! Госсоди-поми-нас, то він-таки співа! — завищав Річі Голосом Негритосика, а потім переключився на Диктора Муві-Тону. — Розпишися туточки, хлопче, прямо по пунктирній лінії…

Він закинув руку Стенові на плечі та подарував йому велетенську сяючу посмішку.

— Відростимо тобі хаєр, хлопче. Дамо тобі гіт-тару. Дамо тобі…

Білл легенько й швидко поляскав Річі по руці. Усім кортіло попускати феєрверки.

— Відкривай пачку, Стене, — сказала Беверлі. — У мене є сірники.

Вони знову згуртувалися навколо Стена, і він обережно відкрив упаковку з петардами. На чорній етикетці стояли незрозумілі китайські ієрогліфи, а під ними містилося застереження англійською мовою, від якого Річі знову загиготів: «Не тримайте в руках після того, як запалите ґніт».

— Добре, що попередили, — сказав Річі, — бо я завжди затискаю їх у руці після того, як підпалю. Гадав, що це єдиний спосіб позбутися тих довбаних задирок на нігтях.

Неквапливо, майже благоговійно, Стен зняв червону пластикову обгортку та виклав на долоню пачку картонних трубочок — синіх, червоних і зелених. Ґноти були заплетені в косичку.

— Я розплутаю… — почав Стен, аж раптом пролунав іще один вибух, набагато гучніший за попередній. Луна повільно прокотилася Пустовищем. На східному краю звалища здійнялася хмара галасливих чайок. Цього разу підстрибнули всі. Стен випустив із рук петарди та нахилився, щоб позбирати їх.

— Це динаміт? — схвильовано запитала Беверлі, дивлячись на Білла. Той підвів голову та широко розплющив очі. Вона подумала, що ніколи ще не бачила його таким гарним, хоча в поставі його голови читалася настороженість і напруга. Він був схожий на оленя, що зачув запах диму.

— Скоріш за все, це «М-80», — тихо промовив Бен. — Минулого Четвертого липня я гуляв у парку й бачив, як старшокласники підірвали парочку. Вони поклали один снаряд у металевий сміттєвий бак. То звук був саме таким.

— А дірку в баці пробило, Скирте? — поцікавився Річі.

— Ні, але він сильно погнувся. Таке було враження, ніби туди заліз якийсь коротун і з усієї дурі влупив по стінці баку. Старшокласники втекли.

— Останній вибух прогримів ближче, — сказав Едді й також поглянув на Білла.

— То ви хочете підірвати ці петарди чи ні? — запитав Стен, який устиг розплести дюжину феєрверків, а решту охайно загорнув у провощений папір.

— Звісно, — озвався Річі.

— 3-з-заховай ї-ї-їх.

Усі здивовано й трохи злякано подивилися на Білла — їх вразила не сама фраза, а інтонація, з якою він її вимовив.

— 3-з-заховай ї-ї-їх, — повторив Білл, скрививши обличчя від зусиль, із якими йому доводилось випльовувати слова. З рота летіла слина.