Розділ «Частина четверта Липень 1958 року»

— Точно! — відповів Стен і підвівся на ноги. — Я знаю, де це. Білле, ти — геній!

— Там гарне відлуння, — погодилася Беверлі.

— Ну то ходімо, — запропонував Річі.

І шестеро Невдах, яким до магічного числа забракло лише одного друга, пішли по верхівках пагорбів, що оточували звалище. Менді Фаціо випадково глянув угору та побачив їхні силуети на тлі синього неба. Вони рухалися, наче зграя індіанців, що вийшли на полювання. Він хотів крикнути їм, що Пустовище — не місце для дітей, але натомість знову взявся до роботи. Принаймні, на звалище вони не зайшли.

7

Майк Хенлон промчав повз Церковну школу, не зупинившись ані на мить, та кинувся бігти по Нейболт-стрит у напрямку Деррійського залізничного депо. При школі працював сторож, проте містер Ґендрон був старим нівроку та слух мав не кращий, ніж у Менді Фаціо. Окрім того, у літню спеку він любив дрімати в підвалі біля мовчазного бойлера, розтягнувшись на рипучому кріслі-гойдалці з випуском Деррійської газети «Ньюз» на колінах. Майкові би довелося довго грюкати у двері та кликати старигана, щоби той його впустив, але до того часу навіжений Генрі Баверз уже би наздогнав його та відірвав голову.

Тому Майк біг далі.

Але не стрімголов — він намагався вирівняти темп, контролювати дихання, не витрачати марно сил. Генрі, Ригайло та Лось Седлер не становили для нього загрози, бо навіть після гарного Відпочинку вони бігали, як поранені буйволи. Проте Віктор Кріс і Пітер Гордон були набагато прудкішими. Пробігаючи повз будинку, де Білл і Річі бачили клоуна (чи вовкулаку), Майк озирнувся та стривожився: Пітер Гордон майже наступав йому на п'яти. Пітер радісно шкірився — то була посмішка коня, що вирвався вперед на смузі перешкод, чи спортсмена, який збирався забити гол у поло, щаслива посмішка переможця, і Майк подумав: «Цікаво, чи посміхався би він так само широко, якби знав, що вони зроблять зі мною, коли впіймають… Чи він збирається просто дати мені стусана, крикнути „Тримай квача!“ та побігти геть?»

Коли показалися ворота залізничного депо, на яких висіло попередження: «ПРИВАТНА ВЛАСНІСТЬ, НЕ ЗАХОДИТИ, ПОРУШНИКІВ ПЕРЕСЛІДУВАТИМУТЬ ПО ЗАКОНУ», Майк зібрався з останніми силами та рвонув уперед. Він не відчував болю, йому досі вдавалося контролювати своє дихання, але він знав, що біль прийде, якщо він продовжить рухатися з тою самою шаленою швидкістю. Ворота були прочинені. Він кинув назад іще один погляд і побачив, що знову відірвався від Пітера. Віктор тупотів за десять кроків від Гордона, а решта пленталися на відстані сорока-п’ятдесяти ярдів. Майк озирнувся лише на мить, але все одно встиг побачити почорніле від люті обличчя Генрі Баверза.

Майк протиснувся в отвір, крутнувся на місці та затраснув за собою ворота. Клацнув засув. За секунду на рабицю навалився Пітер Гордон, а потім його настигнув Віктор Кріс. Пітер уже не посміхався, він виглядав пригнічено та розчаровано. Він спробував намацати замок, але, звісно ж, у нього нічого не вийшло — засув знаходився з внутрішнього боку.

Неймовірно, але він вимовив:

— Давай, пацан, відчиняй ворота. Так нечесно.

— А що ти маєш на увазі під словом «чесно»? — запитав Майк, ледве переводячи подих. — Це коли п’ятеро на одного?

— Давай по-чесному, — повторив Пітер, ніби не почувши його слів.

Майк поглянув на Віктора та побачив у його очах тривогу. Він хотів щось сказати, проте саме в цю мить до воріт дісталися інші.

— Відчиняй, ніґґере! — заверещав Генрі та затрусив рабицю з такою силою, що Пітер здивовано витріщився на нього. — Відчиняй! Відчиняй негайно!

— І не збираюся, — тихо відповів Майк.

— Відчиняй! — кричав Генрі. — Відчиняй, чорнопикий, щоб ти всрався!

Майк позадкував від воріт. Його серце було ладне вискочити з грудей. Він не пам’ятав, щоб колись у житті відчував такий страх, такий відчай. Вони вишикувалися перед воротами, кричали на нього, обзивали такими расистськими прізвиськами, яких він ніколи до того не чув: гуталін, тумба-юмба, чорнороб, чорничка, мавпа… Він ледь устиг помітити, як Генрі щось дістав зі своєї кишені та креснув сірником по нігтю великого пальця, а потім щось червоне та кругле перелетіло через паркан, і він інстинктивно увернувся від вишневої бомби, яка розірвалася ліворуч від нього, здійнявши цілу хмару куряви.

Після вибуху всі замовкли. Не в змозі повірити в те, що сталося, Майк витріщався на хлопців крізь сітку паркану, а вони — на нього. Пітер Гордон був украй шокований, навіть Ригайло виглядав збентеженим.