Розділ «Частина четверта Липень 1958 року»

Після того як вони вирішили на користь куль замість повноцінних набоїв, Білл із Річі пішли до бібліотеки, аби з’ясувати, як їх виготовити.

— Хлопчики, ви такі заклопотані, — сказала місіс Старретт. — Набої минулого тижня, кулі — наступного! Зараз же канікули!

— Це щоб мізки не засихали, — відповів Річі. — Правда, Білле?

— То-то-точно.

Виявилося, що коли маєш форми, кулі робляться завиграшки. Єдиним серйозним питанням було, де їх взяти. З цим упоралися кілька обережних питань Заку Денбро, і нікого з Невдах не здивувало, що єдиним місцем в Деррі, де вони продавалися, був магазин «Деталі й інструменти Кіченера». Кіченер, власник та продавець, був пра-пра-праплемінником братів, які володіли сумнозвісною ливарнею.

Білл із Річі пішли туди вдвох, і всі гроші, які Невдахам удалося зібрати в такий короткий строк (десять доларів та п’ятдесят дев’ять центів), подзенькували в Білла в кишені. Коли він поцікавився, скільки коштують дві дводюймові форми для куль, Карл Кіченер (він був схожий на алконавта-ветерана, і смерділо від нього, як від старої попони) спитав, що це двійко хлоп’ят збираються з ними робити. Річі дав відповісти Біллові, бо знав, що так буде простіше, — діти кепкували з його затинання, а дорослі нітилися. На диво, інколи це ставало в пригоді.

Білл почав розводитися про модель вітряка, яку вони начебто мали майструвати наступного навчального року для одного шкільного проекту (вони з Річі придумали це дорогою до магазину), та Кіченер махнув рукою й назвав неймовірну ціну в п’ятдесят центів за штуку.

Усе ще не вірячи в таке щастя, Білл дав йому доларову банкноту.

— Кулька не буде, — прогуркотів Карл Кіченер, презирливо дивлячись на них червоними очима людини, яка вже бачила все на світі, і то по два рази. — Я не даю кульків, якщо покупець не лишає в мене щонайменше п’ять баксів.

— Т-та ні-ні-нічого, с-сер, — сказав Білл.

— І не вештайтеся перед вітриною, — докинув Кіченер. — Вам обом треба підстригтися.

Коли вони вийшли, Білл спитав у Річі:

— Р-річі, т-ти п-по-помічав, що до-до-дорослі не п-продадуть тобі ні-нічого, крім к-к-коміксів із цу-цу-цукерками чи к-квитка в кіно, не с-с-спитавши, для ч-чого воно т-тобі?

— Атож.

— Ч-чому? Н-нащо їм ц-це?

— Бо думають, що ми небезпечні.

— С-справді? Ти т-т-також т-так гадаєш?

— Ага, — сказав Річі й захихотів. — А давай потусуємося біля вітрини? Попіднімаємо комірці та будемо либитися перехожим і відпускати волосся.

— Іди н-на хер, — сказав Білл.

З