Розділ «Частина третя Дорослі»

6

У компанії «Брітіш Еарвейз» Одра Денбро придбала квиток першого класу на літак «Ді-сі 10».[613] Того ж вечора, за десять хвилин до шостої, вона вилетіла з «Хітроу» і відтоді гналася за сонцем. Сонце залишалося попереду (власне кажучи, воно виграло перегони), але то не мало значення. З випадкової доброї нагоди Одра з’ясувала, що рейс № 23 компанії «Брітіш Еарвейз» зупиняється на дозаправлення в… Бенгорському міжнародному аеропорту.

То був божевільний, кошмарний день. Фредді Фаєрстоун, продюсер «Мансарди», дуже хотів поговорити з Біллом. Стався якийсь нелад із каскадеркою, що мала падати сходами замість Одри. Виявляється, в каскадерів теж була профспілка, і ця жінка вже виконала свій обсяг роботи на тиждень, чи щось таке подібне. Профспілка вимагала, щоби Фредді склав угоду про додаткову оплату, або ж найняв для трюку іншу жінку. Проблема полягала в тому, що вільних каскадерок, схожих за статурою на Одру, не було. Фредді сказав голові профспілки, що тоді їм доведеться найняти чоловіка, а що поробиш? Героїня ж не котиться сходами в самих трусиках і ліфчику. Вони мали руду перуку, а костюмер підбере для хлопця накладні груди й стегна. Можна навіть знайти штучні сідниці, як виникне потреба.

Голова профспілки відповів, що ні, друже, це неможливо. Згідно з уставом, чоловік не має права заміняти жінку. Статева дискримінація.

У кіноіндустрії ходили легенди про золотий характер Фредді, але того разу він зірвався. Фредді порадив голові профспілки, товстуну з паралізуючим запахом поту, котитися під три чорти. Голова порадив Фредді стулити пельку, інакше він не дочекається жодного каскадера на знімальному майданчику «Мансарди», а потім потер великим і вказівним пальцями. Цей хабарницький жест довів Фредді до сказу. Голова був великим, проте кволим, а Фредді був великим і сильним, бо досі ганяв в американський футбол кожного разу, як випадала нагода, а колись навіть набрав сто очок у крикет.

Він виштовхав голову за двері та повернувся до свого кабінету, щоби все обдумати, але за двадцять хвилин звідти вибіг, горлаючи, що йому потрібен Білл. Фредді вирішив переписати всю сцену, щоб викинути з неї падіння сходами. Одрі довелося зізнатися Фредді, що Білла в Англії вже не було.

— Що? — перепитав Фредді. У нього відвисла щелепа. Він дивився на Одру таким поглядом, наче вирішив, що вона з’їхала з глузду. — Що ти таке кажеш?

— Його викликали назад у Штати, ось що я тобі кажу.

Фредді випросив руки вперед, немов хотів схопити Одру, і вона злякано відсахнулася. Фредді поглянув на свої руки, сховав їх у кишені й підвів очі на актрису.

— Мені шкода, Фредді, — несміливо вимовила вона, — справді, дуже шкода.

Одра підвелася, налила собі кави з кав’ярника «Сілекс», який стояв у Фредді на електроплитці, й помітила, що руки в неї трохи тремтіли. Вона сіла й здригнулася, коли почула підсилений голос Фредді, що лунав крізь гучномовці й наказував усім іти додому чи в шинок, бо знімальний день уже скінчився. Десять тисяч фунтів, як мінімум, пішли псу під хвіст.

Фредді вимкнув гучний зв’язок, встав і налив собі чашку кави. Потім він знову сів і простягнув Одрі пачку сигарет «Сілк Кат».

Одра похитала головою.

Фредді взяв одну, запалив і, мружачись проти диму, поглянув на актрису.

— Це все не серйозно, правда?

— Серйозно, — відповіла вона, намагаючись тримати себе в руках.

— Що сталося?

Одра дуже прихильно ставилася до Фредді й довіряла йому від щирого серця, тому розповіла все, що знала. Фредді слухав похмуро й напружено. Оповідка не забрала багато часу — коли Одра закінчила, в студії ще хлопали двері, а на парковці заводилися двигуни.

Деякий час Фредді мовчав, позираючи у вікно, а потім обернувся до неї:

— Мабуть, у нього стався нервовий зрив.